Не інакше як чудом можна назвати те, що і у наші часи Господь посилає до нас справжніх Пастирів добрих, які душу свою кладуть, щоби вести вірних до спасіння. Пам’ять про них не згасає в серцях навіть через багато десятиліть, бо їхнє служіння було сповнене істинної любові до Бога і до ближнього. Саме таким був протоієрей Миколай Бараненко (25.12.1932 — 18.09.1995), чиє життя стало свідченням глибокої віри та мужності. Виходець із Черкащини, обдарований юнак, він зробив доленосний вибір у розпал хрущовських гонінь на Церкву: залишивши навчання у світському виші, він, не злякавшись переслідувань, вступив до духовної семінарії. Цей вчинок визначив увесь його подальший шлях — шлях ревного служіння, що розпочався у 1957 році та привів його у 1977 році на поріг Свято-Озерянського храму.
Прийнявши настоятельство, отець Миколай застав нашу холодногірську святиню в занедбаному стані, але його невтомна праця та турбота перетворили її. За роки його служіння храм ожив і оновився: було проведено складні ремонтні роботи, міддю перекрито куполи, встановлено нові хрести та оновлено іконостас, що й донині прикрашає церкву. Та ще більше, ніж про убранство храму, він дбав про душі людей, по-батьківськи наставляючи своїх духовних чад. Саме з його ініціативи при храмі було відкрито першу в єпархії Недільну школу, що активно працювала від тих часів до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. Також завдяки отцю Миколаю було встановлено друге щорічне святкування на честь Озерянської ікони — у день її знайдення, 29 червня.
Сьогодні, 18 вересня, у день його відходу до Господа, пам’ять про невтомного пастиря відновлюється посиленою молитвою та добрими спогадами. Ця пам’ять є особливо живою для нинішнього настоятеля храму, архимандрита Никодима (Силка), який мав щастя особисто знати отця Миколая, співслужити йому та отримувати від нього духовні настанови на початку свого власного пастирського шляху. Дотримуючись традиції молитовного поминання, отець Никодим відслужив сьогодні панахиду на могилі свого попередника та наставника на Залютинському кладовищі, єднаючи минуле і сьогодення парафії у спільній молитві за упокій душі приснопам’ятного протоієрея Миколая.
ПАНАХИДА НА МОГИЛІ КОЛИШНЬОГО НАСТОЯТЕЛЯ СВЯТО-ОЗЕРЯНСЬКОГО ХРАМУ ПРОТОІЄРЕЯ МИКОЛАЯ БАРАНЕНКА. 18 вересня 2025 р.
Є постаті в нашій історії, чий духовний шлях від самого початку позначений особливим знаком Божого Провидіння. Саме таким був життєвий шлях Якима Андрійовича Горленка, 320-та річниця від дня народження якого припадає на цей рік, — гідного нащадка шляхетного роду, ревного служителя Святої Церкви та істинного учня Христового.
Земний шлях майбутнього святителя розпочався у місті Прилуки 1705 року, в день свята Різдва Пресвятої Богородиці, немовби від самого народження відзначаючи його особливий зв’язок із Божою Матір’ю. Походив він зі славного козацько-старшинського роду Горленків та вже з самого дитинства засвоював дух благочестя, що панував у родині. Існує переказ про видіння, що було його батькові Андрію: ніби сама Пречиста Діва в небі благословила малого Якима, що молився навколішках, промовивши: «Твоя молитва подобається мені», — і цим таємниче визначила всю його подальшу долю.
Шлях до пізнання продовжився у стінах Києво-Могилянської академії, де юна душа відгукнулася на спокійний та глибокий устрій життя монахів-викладачів. Невдовзі цей потяг до чернецтва втілився у постриг з іменем Іоасаф, який він прийняв у київському Братському монастирі, завершивши навчання. Його духовні дари та здібності були помічені київським архієпископом Рафаїлом Заборовським, що стало початком довгого шляху служіння: спершу в адміністративних справах, потім — настоятелем славетного Мгарського монастиря поблизу Лубен, а згодом і намісником Троїце-Сергієвої Лаври.
У 1748 році архімандрита Іоасафа було висвячено на єпископа Білгородського. На цій посаді повною мірою розкрився його дар істинного душепастиря. Він невтомно подорожував своєю великою єпархією, до якої у ті часи належала більша частина Слобожанщини, включно із Харковом та Ізюмом, знав багатьох вірян поіменно, завжди щиро вникав в їхні духовні та матеріальні потреби. Особливо ревно владика дбав про належну освіту духовенства та про благоговійне ставлення до святинь. Саме ця риса його служіння явила вірянам Слобожанщини Піщанську ікону Божої Матері, яку він побачив у зневазі в одному з храмів Ізюма і повелів поставити на почесне місце, після чого від неї почали відбуватися численні дива.
Його архіпастирське служіння тривало зовсім недовго, але залишило глибокий слід у серцях людей. Святитель Іоасаф упокоївся у Бозі в грудні 1754 року, та його турбота про паству не припинилася. Нетлінність його мощей та чудеса, що відбувалися біля них, стали свідченням його святості, яка була урочисто підтверджена церковним прославленням у 1911 році, явивши усьому світові ще одного великого молитовника, народженого на нашій українській землі.
Напередодні престольного свята у нижньому храмі було звершене урочисте Всенічне бдіння. Ранок святкового дня розпочався з читання акафісту святому Іоасафу — молитовного вінка, сплетеного зі слів хвали та вдячності цьому великому угоднику Божому. У рядках акафісту перед вірянами поставав увесь життєвий шлях святителя, від самого його народження, позначеного особливим Божим Промислом. Знову і знову лунали слова, що розкривали таємницю його покликання:
Радуйся, від матері твоєї в день Різдва Пречистої народжений! Радуйся, покровом Богородиці від народження твого покритий! Радуйся, сосуде, від дитинства твого Богом обраний! Радуйся, під покровом обителі Тройці Святої Господеві вихований!
Вершиною святкування стала Божественна Літургія, яку очолив настоятель храму архимандрит Никодим (Силко). Парафіяни зібралися у присвяченому Святителю нижньому храмі, щоб молитовно вшанувати пам’ять нашого небесного покровителя та причаститися Святих Христових Таїн. По завершенні Літургії відбулася Хресна хода навколо храму. Наприкінці урочистостей настоятель звернувся до вірян із привітанням та пастирським словом:
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Вітаю всіх із престольним святом — днем пам’яті святителя Іоасафа, на честь якого освячено наш нижній храм. Дякую отцям, які розділили з нами це торжество, і кожному з вас, хто прийшов сьогодні на спільну молитву. Втішно бачити, що з кожним роком дедалі більше людей долучається до шанування цього великого чудотворця. Читаючи його житіє, ми бачимо, скільки праці він поклав для нашої Слобожанщини, для Троїце-Сергієвої Лаври, для Мгарського та інших монастирів. Завдяки його ревності була знайдена Піщанська ікона Божої Матері, і безліч добрих справ було зроблено за час його архієрейського служіння. Саме тому й виникло бажання увічнити його пам’ять тут, у нашому храмі. Було підготовлено й відремонтовано приміщення, й ми звернулися до владики Онуфрія з проханням освятити нижній храм на честь святителя Іоасафа, щоб за його молитвами Господь дарував усім нам здоров’я душевне й тілесне та допомогу в життєвих справах.
На жаль, ми звикли просити благ лише для себе, часто забуваючи про Промисел Божий та про вдячність. Цей наш егоїстичний підхід є дуже підступним, бо кожний християнин покликаний бути доброю та чуйною людиною, яка вміє применшувати себе і ставити ближнього на перше місце. Натомість у нашому житті, на жаль, часто відбувається навпаки. Здавалося б, ми, православні християни, слухаємо Нагірну проповідь Христа, але не можемо побороти власний егоїзм. На першому місці залишається наше «я», і більше ми не помічаємо нікого. Ми не терпимо зауважень: коли нам на щось вказують, ми не намагаємося виправитись, а ображаємося і нарікаємо. Можна навести безліч прикладів тих якостей, якими мав би володіти християнин, але ми натомість плекаємо в собі те, що не приносить жодної користі ні для земного життя, ні, тим більше, для майбутнього.
Нас поглинає суєта, і навіть добро, яке робимо, часто не має для нас справжньої користі, бо його знецінюють наш егоїзм та гординя. Але якщо ми звернемося до житія святителя Іоасафа, то побачимо, скільки подвигів він звершив, як він трудився і показував приклад саме своїм життям. Бо ж можна багато знати, але нічого не виконувати. А можна знати небагато, але жити так, як навчає нас Господь наш Ісус Христос через Святе Письмо. Амінь!
Свято-Озерянський храм. ЗНАЙДЕННЯ МОЩЕЙ СВЯТИТЕЛЯ ІОАСАФА, ЄПИСКОПА БЄЛГОРОДСЬКОГО. 16 вересня 2025 р. Всенічне бдіння у Нижньому храмі
Свято-Озерянський храм. ЗНАЙДЕННЯ МОЩЕЙ СВЯТИТЕЛЯ ІОАСАФА, ЄПИСКОПА БЄЛГОРОДСЬКОГО. 17 вересня 2025 р. Акафіст Святителю Іоасафу
Свято-Озерянський храм. ЗНАЙДЕННЯ МОЩЕЙ СВЯТИТЕЛЯ ІОАСАФА, ЄПИСКОПА БЄЛГОРОДСЬКОГО. 17 вересня 2025 р. Божественна Літургія у Нижньому храмі
Свято-Озерянський храм. ЗНАЙДЕННЯ МОЩЕЙ СВЯТИТЕЛЯ ІОАСАФА, ЄПИСКОПА БЄЛГОРОДСЬКОГО. 17 вересня 2025 р. Божественна Літургія у Нижньому храмі
Свято-Озерянський храм. ЗНАЙДЕННЯ МОЩЕЙ СВЯТИТЕЛЯ ІОАСАФА, ЄПИСКОПА БЄЛГОРОДСЬКОГО. 17 вересня 2025 р. Хресна хода на честь Престольного свята
Свято-Озерянський храм. ЗНАЙДЕННЯ МОЩЕЙ СВЯТИТЕЛЯ ІОАСАФА, ЄПИСКОПА БЄЛГОРОДСЬКОГО. 17 вересня 2025 р. Хресна хода на честь Престольного свята
Свято-Озерянський храм. ЗНАЙДЕННЯ МОЩЕЙ СВЯТИТЕЛЯ ІОАСАФА, ЄПИСКОПА БЄЛГОРОДСЬКОГО. 17 вересня 2025 р. Хресна хода на честь Престольного свята
Благословенний день і година, коли Господь мій Ісус Христос народився, постраждав на Хресті і помер за мене. О Господи Ісусе Христе, Сину Божий, у годину моєї смерти прийми душу Твого раба, земного мандрівника, за Молитви Пресвятої Твоєї Матері і всіх Святих Твоїх, бо ж Ти благословенний на віки віків. Амінь.
(Щоденна молитва Святителя Іоасафа)
У безодні страждань, що розверзлася на Голгофі, серед темряви, що огорнула тоді землю, біля самого підніжжя хреста яскраво сяяли любов’ю кілька вірних сердець. Там, поряд із Матір’ю Христа, стояли жінки і один учень — той, якого любив Ісус. Долаючи нестерпний біль, Спаситель промовив до Своєї Матері: «Жінко, ось твій син!» Та до учня: «Ось твоя мати!». Христос довірив Свою Матір тому, чия любов виявилася сильнішою за страх, хто не відвернувся від страждань Вчителя, а йшов за Ним до самого кінця, до останнього подиху на хресті.
І сказано, що відтоді учень «взяв її до себе». Не просто надав притулок в своєму домі, а прийняв у своє життя, у саму глибину свого серця, зробив центром свого буття. Для Іоанна це означало, що відтепер його життя буде нерозривно пов’язане з Нею, що він буде служити Їй, оберігати Її, але водночас і вчитися в Неї тієї безмежної віри та смирення, свідком яких він був. Він прийняв Матір Божу як безцінний духовний скарб, як живе нагадування про свого Вчителя, як серце новонародженої Церкви.
Іоанн біля підніжжя хреста стає образом кожного вірного християнина. Усиновлення, що відбулося на Голгофі, не обмежується лише ним одним; воно поширюється на всіх, хто наслідує його безстрашність та любов. Для тих вірян, які з терпінням несуть свій життєвий хрест, які залишаються вірними Христу навіть у часи випробувань і темряви, які знаходять у собі мужність співстраждати Йому, лунають ті самі слова: «Ось твоя мати!». Пресвята Богородиця діва Марія стає Матір’ю для кожного, хто любов’ю та вірністю перемагає страх і йде за Її Сином до кінця.
Тому і сьогоднішнє свято Успіння сповнене не лише смутком розлуки, а й глибокою радістю. Завершуючи свій земний шлях, Пресвята Діва не покидає своїх дітей, а переходить у вічність до Свого Сина, щоби з ще більшою силою піклуватися про них. Її відхід — це не втрата, а віднайдення, бо Вона на віки віків залишається Матір’ю не лише для невеликого кола апостолів, а й для всього християнського роду, піклуючись про кожного, хто з вірою звертається до Неї.
Богослужіння, присвячені Успінню Пресвятої Богородиці, пронизані особливим настроєм світлої печалі, в якому земна скорбота розлуки поєднується з передчуттям Небесної радості. Вже напередодні свята, під час Всенічного бдіння, богослужбові тексти сповнені дивовижного подиву: як Та, що вмістила у своєму лоні саме Життя, може зазнати смерті? Як джерело безсмертя схиляється перед законом тління? Описуючи людський сум апостолів, що зібралися біля Її смертного одра, Свята Церква водночас прославляє Її відхід як перехід до істинного життя, як довгоочікувану зустріч Матері з Сином, де смерть стає не кінцем, а лише порогом, що веде до слави Царства Небесного.
У день свята у Свято-Озерянському храмі звершувалися рання та пізня Божественні Літургії. Із проповіддю, присвяченою святу, до вірян звернувся настоятель архимандрит Никодим (Силко):
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
«Ангели, Успіння Пречистої бачивши, здивувалися: як Діва возноситься від землі на небо». І свято це є воістину радісним, бо Божа Матір після Свого земного життя возноситься на Небо, щоб перебувати зі Своїм Сином. Сьогоднішнє Євангеліє нагадало нам, як біля хреста Господь усиновив усіх нас Пресвятій Богородиці, кажучи апостолу Іоанну: «Ось Мати твоя», а Їй: «Ось син твій». Ми повинні усвідомлювати, що всі ми є дітьми Божої Матері, і це свято, що відзначається сьогодні, дає нам ще більшу надію на те, що Вона буде заступатися за нас перед Своїм Сином, Господом Ісусом Христом.
Існує така ікона, «Несподівана Радість», на якій зображено історію грішника, що йшов на злу справу, але звернувшись у молитві до Божої Матері, був помилуваний Її Сином за Її благанням. Звісно, наші молитви часто сповнені прохань, ми постійно чогось хочемо для себе, але при цьому ми мусимо не забувати дякувати Господу за все, бо ніщо в житті людини не відбувається без волі Божої. Будь-які події, що стаються з нами на землі, є промислом або допустом Божим. І часто лише з плином часу ми розуміємо: якби колись раніше все складалося лише за нашими бажаннями, нині нам могло б бути набагато гірше. Тому потрібно завжди дякувати Господу і за добре, і за те, що видається нам поганим, адже воно може бути корисним для нашої душі. Господь спасає нас різними шляхами, вказуючи нам у цьому житті різні стежки до спасіння, аби ми стали наслідниками Царства Божого, бо всі ми прийшли у цей світ не випадково. В житті випадковостей не буває — все відбувається за волею Божою.
Тому сьогоднішнє свято є радісним: Божа Матір перебуває на небі зі Своїм Сином, Вона чує наші молитви і є нашою Заступницею у всьому, як любляча мати. Згадаймо, до кого ми зверталися в дитинстві у скруті? Звісно, до матері. Так само і перед Нею ми назавжди залишаємося Її маленькими, люблячими дітьми. Тож ми повинні радувати нашу Небесну Матір своїми вчинками, а не засмучувати Її гріхами. І робити це можна своїми добрими справами, бо що піде з нами у вічність? Лише те добро, яке ми зробили для когось — ось це справді наше. А те, що роблять для нас, — то не наша заслуга.
Тому намагаймося робити більше добра, і в людях бачити лише добре, адже оточуючі — це наше дзеркало. Якщо ми бачимо в інших лише негативне, це означає, що й самі ми маємо ці недоліки, які у інших засуджуємо. А коли ми здатні побачити в людині радість, добро, успіх — це і є відображення нашої власної сутності. Нехай допоможе нам Господь Бог, Пресвята Богородиця та всі угодники Божі гідно прожити земне життя і не посоромити ім’я Господа нашого Ісуса Христа. Амінь!
Свято-Озерянський храм. УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ. 27 серпня 2025 р. Всенічне бдіння
Свято-Озерянський храм. УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ. 27 серпня 2025 р. Всенічне бдіння
Свято-Озерянський храм. УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ. 27 серпня 2025 р. Всенічне бдіння
Свято-Озерянський храм. УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ. 28 серпня 2025 р. Рання Божественна Літургія
Свято-Озерянський храм. УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ. 28 серпня 2025 р. Пізня Божественна Літургія
Свято-Озерянський храм. УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ. 28 серпня 2025 р. Пізня Божественна Літургія
Свято-Озерянський храм. УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ. 28 серпня 2025 р. Пізня Божественна Літургія
Особливою прикрасою святкування Успіння, що звершується ввечері самого дня свята, є Утреня з чином Погребіння Божої Матері — звичай, що виник у святому місті Єрусалимі та згодом поширився в усьому православному світі. У центрі храму, наче в гробниці, спочиває плащаниця із зображенням пречистого тіла Богородиці, і перед нею, за подобою служби Великої Суботи, лунають зворушливі «Похвали» — піснеспіви, де плач за померлою поєднується з прославленням Її Небесної слави та заступництва за людський рід. Завершує це незвичайне богослужіння урочистий хресний хід навколо храму, під час якого вірні немовби супроводжують Діву Марію в останню земну путь, долучаючись до таємниці Її переходу від земного життя до вічності та сповнюючись надією на власне воскресіння у Царстві Божому.
На завершення святкових богослужінь настоятель архимандрит Никодим побажав вірним міцності духу та Божої допомоги за молитвами Богородиці, закликавши їх ніколи не впадати у відчай, і не лише з вірою, а й з глибокою впевненістю приймати всі життєві обставини як Божий Промисел, що завжди веде нас до спасіння.
Свято-Озерянський храм. УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ. 28 серпня 2025 р. Утреня з чином Погребіння Божої Матері
Свято-Озерянський храм. УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ. 28 серпня 2025 р. Утреня з чином Погребіння Божої Матері
Свято-Озерянський храм. УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ ВЛАДИЧИЦІ НАШОЇ БОГОРОДИЦІ І ПРИСНОДІВИ МАРІЇ. 28 серпня 2025 р. Утреня з чином Погребіння Божої Матері
Огороди мої помисли, Христе мій, бо Стіну миру я оспівати насмілююсь, Чисту Матір Твою; на камені утверди слова мої, і в тяжких помислах заступи мене, бо Ти виконуєш благання тих, що до Тебе взивають і з вірою просять. Ти даруй мені слово натхненне і помисли чисті, бо всякий дар просвітлення від Тебе посилається, Світлоподателю, що в утробу вселився приснодівствену.
(ікос свята Успіння)
