Історія

Озерянська ікона Божої Матері

Озерянська ікона Божої Матері

Свята Русь із часів свого Хрещення рівноапостольним князем Володимиром на віки вічні стала уділом Пресвятої Владичиці нашої Богородиці. Багато разів спасала Вона нашу православну землю – свій обраний уділ. Свідченням милості та заступництва Пресвятої Богородиці стало явлення у нашому Слобідському краї Озерянської ікони Божої Матері. То був тяжкий для нашої землі час ворожих вторгнень, що загрожували руйнуваннями, кров’ю та викраденнями в рабство. С. В. Булгаков повідомляє, що цю ікону було знайдено наприкінці XVI століття, під час татарських набігів на Україну (Булгаков С. В. Настільна книга для священно-церковнослужителів, Київ, 1913). Ці ж відомості наводить О. Ковалевський у “Сказанні про святу чудотворну ікону Пресвятої Богородиці Озерянської”, виданому у Харкові в 1892 році: «У Курязькому монастирі є прославлена в давніх роках чудотворна ікона Божої Матері з Предвічним Немовлям на руках, що зветься “Озерянською”. Знайдена під час татарських набігів у Озерянській пустині».

Як виголошує Акафіст Пресвятої Владичиці нашій Богородиці: «Бурю житейських скорбот і напастей у людях втамувати бажаючи, святу ікону Твою на втішення нам дарувала, Владичице…». Велике і чудодійне починається з малого та повсякденного. На пустельному березі річки Озерянки, рясно вкритим травою, місцевий селянин косив траву. Після чергового помаху коси він почув людський стогін. Нахилився та побачив у траві розсічену косою ікону Божої Матері. Засмучений тим, що сталося, приніс він постраждалу ікону додому. Проте вранці ікони у оселі селянина вже не було. Але він знову побачив святий образ на лузі – на місці його знаходження. Розсічені косою частиною ікони щільно зрослися, залишивши на місці розрізу ледь помітний шрам. Перед іконою горіла свічка, а поруч струменіло джерело ключової води.

Стараннями благочестивого ієрея Феодора та архимандрита Севастіана у 1711 році на березі Озерянки було засновано Богородичну пустинь, де й перебувала знайдена ікона. Багатьом страждучим і хворим цей святий образ, названий у народі Озерянською Богородицею, приносив утішення та зцілення. Звістка про чудотворну Озерянську ікону рознеслася по неосяжних слобожанських весях, а потім і по всій Русі. Святитель Архиєпископ Філарет Гумілевський у своєму “Історико-статистичному описі Харківської єпархії” пише: «Свята ікона з давніх-давен відома за чудесними благотворіннями. Вона написана на полотні пензлем стародавнього малоросійського художника. Всі ці особливості подають думку, що свята ікона писана одним із страждальців Православ’я, які зрошували сльозами молитви зображуваний ними лик Богоматері і благали про допомогу небесну для гнаних чад Православ’я».

У 1787 році, як і багато інших монастирів о тій порі, Озерянську обитель було закрито, а її братію переселено до Курязького Спасо-Преображенського монастиря. У Куряж перенесли і ікону Озерянської Богоматері. Помолитися перед чудотворним образом приходили тисячі віруючих з усіх куточків держави. Літургії, молебні, всенічні бдіння тривали практично цілодобово. Після одного з богослужінь перед чудотворною іконою, вмившись водою зі святого джерела, прозрів сліпий юнак – це був майбутній письменник та видатний громадський діяч Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко.

Ченці документально фіксували численні випадки чудесних зцілень від благодатного Озерянського образу: зцілення людини, котра мала суху руку; зцілення чоловіка з Липців, що не володів ногою; зцілення дівчини Бардакової, одержимої біснуванням; зцілення Івана Миколайовича Бочковського від болючого шуму у вухах; зцілення двох сестер від хвороби очей; зцілення дівчинки від горлової хвороби.

На прохання мешканців Харкова 1843 року Преосвященний Інокентій Борисов отримує дозвіл Священного Синоду на перенесення чудотворної Озерянської ікони на зиму з Курязького Спасо-Преображенського монастиря до Харківського Покровського монастиря. Рішенням Синоду від 16 жовтня 1843 року було встановлено дві Хресні ходи – 30 вересня ікону переносили з Куряжу до Харкова, а 22 квітня з Харкова до Куряжу (дати вказані за старим стилем). Це були воістину урочисто-святкові дні для всього Харкова. Як писала газета “Южный край”, у такі дні «…всі присутності, навчальні заклади та торговельні приміщення закриваються, і всі жителі, старі та малі, поспішають проводити чи зустрічати Матушку Царицю Небесну, чудотворну Її ікону Озерянську».

З цими Хресними ходами безпосередньо пов’язана історія нашого холодногірського Свято-Озерянського храму (у дореволюційні роки його нерідко називали храмом Стрітення (зустрічі) Озерянської ікони Божої Матері). У 1847 році на найвищій точці Холодногірського плато, біля міської межі, що розділяла території міста та сусіднього повіту, звели каплицю в ім’я Озерянської ікони Божої Матері. На цьому місці ікону зустрічали під час прибуття її до Харкова, і до цього ж місця чудотворний образ проводило міське духовенство у день її проводів до Куряжу. Саме звідси правлячі архиєреї благословляли чудотворною Озерянською іконою богоспасаєме місто Харків та боголюбивих харківців.

Озерянську каплицю в 1874 році було перебудовано на невеликий храм, проте чисельність населення Холодної гори зростала і виникла потреба в будівництві нової більш просторої церкви. Храм, закладка якого була здійснена у 1892 році, будувався на місці хлібної крамниці Харківського товариства державних селян. “Харьковские губернские ведомости” 6 червня 1890 писали, що передбачувана сума витрат на зведення нового храму на Холодній горі – 45 тисяч рублів. Церковно-парафіяльне піклування мало на той час лише 15 тисяч рублів. Суму коштів, якої бракувало, збирали усім миром. На добру справу жертвували не лише харківці, а й мешканці інших міст. Стараннями священника Максима Пономарьова та піклувальників було зібрано та витрачено на будівництво нової церкви, її прикрасу та придбання збіжжя значна сума – 150 тисяч рублів. Будівництво велося дев’ять років і 23 вересня 1901 року новий храм було освячено преосвященним Інокентієм, єпископом Сумським.

Одна з перших фотографій Свято-Озерянського храму, початок ХХ ст. На фото видно каплицю, старий та новий храми

Одна з перших фотографій Свято-Озерянського храму, початок ХХ ст. На фото видно каплицю, старий та новий храми

Озерянський храм, зведений за проектом архітектора Володимира Нємкіна, органічно завершував панораму високого плато Холодної гори. Його струнка сорокаметрова дзвіниця стала архітектурною домінантою цього району міста. Талановитий архітектор, випускник Петербурзького інституту цивільних інженерів, професор Харківського технологічного інституту В. Х. Нємкін, проектуючи Озерянський храм, віддав перевагу русько-візантійському стилю. Храм є тринефової базилікою, його зовнішні стіни декоровані елементами готики. Храм має форму хреста. Будівля виконана з червоної неоштукатуреної цегли – вплив «цегляного» стилю. Цегляний декор створює враження суцільного орнаментного килима.

Фото Свято-Озерянського храму на поштовій листівці

Фото Свято-Озерянського храму на поштовій листівці

За більш ніж 110-річну історію нашого храму, зусиллями священнослужителів та мирян, нерідко всупереч усіляким труднощам та негараздам, він завжди залишався Домом Пречистої Богородиці. Перший настоятель Озерянської церкви отець Максим Пономарьов, подвижницькими стараннями якого був зведений наш храм, а потім його син – ієрей Василь, ієрей Михайло Юшков, протоієрей Андрій Любарський, як і личить пастирам, духовно опікували паству, ведучи її до спасіння у Христі.

Хресна хода з Озерянською іконою Божої матері по вул. Катеринославській (нині Полтавський Шлях)

Хресна хода з Озерянською іконою Божої матері по вул. Катеринославській (нині Полтавський Шлях)

Живим прикладом для кількох поколінь парафіян нашого храму був і залишається виключно духовний устрій Пресвятої Діви, Її материнське ставлення до втіленого Сина Божого та богоподібна наслідуюча Христа любов до грішного людського роду. Пресвята Богородиця, як Мати, допомагала і допомагає пережити життєві бурі й усілякі суспільні негаразди всім, хто приходить до Неї з молитвою та покаянням. Чи не це допомогло нашому Озерянському храму вистояти в роки атеїстичного свавілля, коли безбожники, ведені ворогом роду людського, вчинили гоніння на Церкву, руйнували храми, спалювали ікони, сіяли ворожнечу і розбрат серед православного народу, насаджуючи так званих «обновленців», розкольників. У тридцяті роки чудотворна ікона Озерянської Божої Матері безслідно зникла…

Але й тоді православні люди не втрачали надії і вірили, що «возсія нам, понад проміння сонячного, свята ікона Твоя, Владичице, в межах Озерянських, коли згубна язва на країну нашу найде, і багатьох вістрям смерті посіче».

У роки Другої світової війни, після п’ятирічного вимушеного закриття і запустіння храму, знову засвітлилася лампада перед Озерянською іконою Божої Матері (стародавній список чудотворної ікони зберігся донині). «Все для фронту, все для Перемоги!» – цією думкою жили наші співвітчизники. У 1943 – 1945 роках під склепіннями храму звучали патріотичні проповіді, в яких згадувалося заступництво Богородиці Озерянської за татарських набігів, Її допомога захисникам Вітчизни. До фонду оборони та у допомогу сім’ям воїнів-фронтовиків парафіяни Озерянського храму внесли понад 600 тисяч рублів.

Протоієрей Миколай Бараненко

Протоієрей Миколай Бараненко

Останнє десятиріччя ХХ століття стало часом справжнього відродження православного життя нашої парафії. Настоятелем храму на той час був протоієрей Миколай Бараненко. Випускник Московської духовної академії, високодуховна та високоосвічена людина, отець Миколай на собі пізнав випробування часів гонінь на Церкву, але зберіг у своїй душі заповідь любові до ближнього, дану нам Господом. Мені пощастило співслужити отцю Миколаю за богослужіннями і я щоразу переконувався, наскільки глибокими були його знання Святого Письма, літургіки, догматики. Відчувалося, як багато він значив для своєї пастви. Отець Миколай по-батьківському наставляв своїх духовних чад, оточуючи кожного увагою та турботою. Милосердю та щедрості батюшки не було меж. Коли отець Миколай дізнався про відкриття на Харківщині нового храму на честь Богоматері Озерянської, він передав туди унікальний старовинний список з Озерянської ікони, виконаний ще у ХІХ столітті.

Протоієрей Миколай Бараненко писав вірші, його духовна поезія торкається до найтонших струн християнської душі. Отець Миколай вів щоденник, багато сторінок якого присвячені літопису нашого храму. До речі, в 1977 році він прийняв холодногірську церкву в досить недоглянутому стані й довелося докласти чимало зусиль, щоб преобразити та прикрасити її. Під його керівництвом було проведено ремонт покрівлі, влаштовано новий іконостас та відкрито першу в пострадянській історії Харківської єпархії недільну школу. Отець Миколай був ініціатором встановлення щорічного святкування Знайдення Озерянської ікони Божої Матері 29 червня.

Тепер ми двічі на рік – 29 червня та 12 листопада святкуємо престольні свята нашого Озерянського храму. Відродили ми й традицію читання Акафіста Пресвятій Владичиці нашій Богородиці, явлення заради чудної Її ікони Озерянської. Щотижня, у неділю о 15-й годині і у вівторок, о 8-й годині під склепіннями нашого храму звучить: «Взбранной Воеводе, невечерняго Света Родительнице…».

Як і раніше Пресвята Богоматір з любов’ю зустрічає усіх, хто приходе до Неї, втішає в скорботах, зцілює хворих, допомагає в життєвих нуждах. Мати Божа прощає все тому, хто щиро благає Її милосердя, бажаючи покаятися та виправити свій грішний життєвий путь. Мати Божа оплакує наші гріхи, але не співчуває нашому злу.

Наш Озерянський храм стоїть на перехресті доріг і видний здалеку. Боляче спостерігати, як багато людей проходять повз храм і не зупиняються на хвилинку, щоб вклонитися і осінити себе хресним знаменням. Чи не будемо ми покарані за таку байдужість до Храму – місця особливої присутності Господа та шанування Пресвятої Богородиці?

Щоб не занапастити нам своєї душі для вічності, всі ми мусимо постійно вдаватися до покаяння. Й молитовно просити Царицю Небесну: «…буди милостива до нас, грішних, і не зневаж молень наших». Нехай не тільки в храмах, а й у оселях наших теплиться вогник лампади біля святого образу і звучить щире слово благоговіння та любові до Господа, Божої Матері та Святої Церкви.

Принесемо до святої Озерянської ікони Богоматері – Покровительки та Заступниці нашого міста та всього Слобідського краю молитви подяки. Чистим серцем і вустами скажемо словами Акафіста:

Радуйся, наша ревна Благодійнице,
паству Харківську материнськи опікуюча.

Архимандрит Никодим (Силко),
настоятель Свято-Озерянського храму
м. Харкова


Додаткові історичні матеріали: