Свято, що його нині відзначає Свята Церква, нагадує про життєво важливу необхідність змін – як для кожної особистості, так і для суспільства в цілому. Бажають змінити своє життя юдеї, що йдуть до Іоана Хрестителя, відчуваючи нестерпний тягар гріху, огидну нечистоту неправедного життя. Бажають звільнитися, бажають омитися, благають Бога давніми словами пророка Давида, що й донині звучать у храмах – «Очисти ісопом мене, і буду я чистий, обмий Ти мене і я стану біліший від снігу». Господь дарує прощення й подає силу змінитися кожному, хто приходить до Нього зі щирим каяттям, як зробив Він це для Давида і багатьох його нащадків – так поступово утворюється суспільство, де можуть квітнути любов та доброта, де може прорости Слово Боже.

Кардинально змінює своє життя у день Хрещення і Сам Христос, відкриваючи Себе для миру, із благословення Отця починаючи Своє земне служіння. Воно закінчиться найславетнішою Перемогою – життя над смертю, й найважливішою Зміною – цілковитим обоженням людської природи: духу і душі, й навіть земного тіла. Кожного з нас закликає Спаситель здолати цей нелегкий та величний шлях, змінюючи себе із земної смертної істоти до чистого небесного створіння, що наслідує вічне життя. Для цього створив Він Свою Церкву та в ній надав нам Святі Таїнства. Й для нас самих тепер Хрещення – перший крок, найзначніша зміна, нове народження для чистого доброго життя; а Сповідь і Святе Причастя – повернення до тієї чистоти та хліб життя, який живить й надає сил знов і знов змінювати себе на краще.

Свята Церква зустрічає велике свято Богоявлення особливим величним богослужінням, що відбувається в храмах напередодні, у Хрещенський святвечір. Як і перед Різдвом, зранку служать Великі часи, зображальні та вечірню з Літургією Василія Великого. Після цього богослужіння звершується чин Великого освячення води із Хресною ходою навколо храму, а вірян окроплюють освяченою Хрещенською водою.

У день свята у Свято-Озерянському храмі були звершені рання та пізня Божественні Літургії. Після ранньої знов відслужили чин Великого освячення води, окроплення вірян відбувалось упродовж усього святкового дня. Богослужіння звершувалися настоятелем архимандритом Никодимом (Силко) та кліриками храму.

Наприкінці пізньої Божественної Літургії настоятель архимандрит Никодим звернувся до вірян із проповіддю: «В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа! Вітаю всіх вас зі святом Богоявлення та Хрещення Господа нашого Ісуса Христа! У день цього свята, яке нам добре відоме і духом якого ми зараз пройнялися, мені хотілося б нагадати вам про не широко відому, але важливу для нас святу людину, молитовника і покровителя міста Харкова, й особливо нашої Холодної Гори – архимандрита Варсонофія (Маміча), який у 1993 році був прилічений до лику святих серед новомучеників Слобідського краю. У такий же святковий день, як сьогодні, на Богоявлення, його розстріляли. Жив він на вулиці Камській, у будиночку, де зараз живе наша матушка Ніна, яку ви всі знаєте.

Майбутній архимандрит Варсонофій, Валентин Михайлович Маміч, народився у Санкт-Петербурзі в 1875 році. З 1899 року служив у Толзькому монастирі Ярославської єпархії, а коли почалася революція, він приїхав до Харкова, до нашого Покровського монастиря і там ніс своє служіння. Після того, як у 1922 році обновленці зайняли монастир, архимандрит Варсонофій почав служити у сільських храмах в окрузі Харкова, у Казанському храмі, в нашому Свято-Озерянському храмі.

Згодом він почав звершати богослужіння вже вдома, або у домах та квартирах віруючих, котрі його запрошували. Варсонофія звинуватили у тому, що він вів антирадянську пропаганду та заарештували 30 грудня 1937 року. А 19 січня 1938 року, на Хрещення, його було розстріляно у підвалах НКВС. Тіло преподобномученика, як і тіла багатьох інших жертв, закопали десь у Харківському лісопарку, щоб ніхто нічого про них не дізнався.

І хоча я вже багато років служу в цьому храмі й давно вивчаю життя святого Варсонофія, але саме сьогодні, цього святкового дня й у день річниці його загибелі, особливо пронизливо відчулася трагічність його долі, на якусь мить передався цей стан – коли людина заарештована, перебуває у в’язниці і знає, що її вб’ють. Настає велике свято, а її ведуть по підвалах і розстрілюють…

І зараз довкола нас війна, страждають і гинуть люди, але ми часто не усвідомлюємо того, що відбувається, не відчуваємо співчуття. Я спілкуюся з багатьма нашими захисниками, які зараз перебувають у Бахмуті, Кремінній, в інших місцях фронту. Завдяки їм ми можемо сьогодні прийти до храму для молитви. Коли у нас відключається електрика, немає опалення і нам здається, що все вже дуже погано – ми маємо зі співчуттям згадати про наших захисників, які теж у холоді, голодні, постійно перебувають під обстрілами.

Всі ці випробування, що випадають нам у нашому житті, ми маємо відчути, пережити, розуміючи, що усім, усім зараз важко. Через усе це потрібно пройти, пам’ятаючи слова Святого Письма «А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений!» (Мт. 24:13). Потрібно намагатися не впадати у відчай, тому що життя земне дане нам для того, щоб ми з кожним днем щось добре набували і ставали спадкоємцями Царства Божого. Для того і прийшов Христос у світ, щоб спасти усіх нас. Й ми повинні пройти свій шлях гідно, не боятися, не втрачати надію й не зневірятися.

Сьогоднішній святковий день являє нам ще більшу глибину тих слів, які ми чули сьогодні в Євангельському читанні. Голос Отця з небес сказав: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!» (Мт. 17:5). Ми повинні слухати Христа, читаючи Святе Євангеліє і йти шляхом, яким Він нас веде. Нічого не боячись – як наш харківський преподобномученик Варсонофій, який жив і молився на цій землі, був убитий, але не зрадив Христа, не зрадив Істини. Ось і ми так само мусимо без страху прямувати за Христом, за тією зіркою, яка засяяла над Богонемовлям і вказала шлях волхвам зі сходу. І якщо ми зі Христом, то ніщо нам не страшно, все йде нам на користь, всі наші справи допомагають нам у здобутті спасіння та в успадкуванні Царства Божого, амінь!».

Коли в Йордані хрестився Ти, Господи,
Троїчне явилося поклоніння:
бо Родителя голос свідчив Тобі,
возлюбленим Сином Тебе називаючи;
і Дух у виді голубинім засвідчив твердість слова.
Явився Ти, Христе Боже,
і світ просвітив, слава Тобі.

Світлини у великому розмірі

Спостереженнями за тим, як святами ми можемо відчути у часі віддзеркалення Вічності, ділиться у новому есе викладачка недільної школи для дорослих Свято-Озерянського храму Галина Василівна Теличко.

Понад усім Божим світом плине нині чарівна мелодія Різдва. Звучання її тихе та легке, але його не заглушає грім вибухів та валування нахабних нездар – руйнівників миру. Її гармонія – мов залитий невимовним сяйвом спогад із самого дитинства, завдяки якому розумієш, що ті дивні розповіді про рай – можуть і мають бути правдою. Сила цієї величної музики Свята народження Спасителя – не гучність, бо вона найтихіша, а світло, що перемагає темряву у змучених, зневірених душах. Ще ж є в ній і мудрість, але таємна, яку пізнаєш лише сам на сам, коли прийдеш вклонитися Немовляті – Творцю й Володарю світів, та зазирнеш у Його незбагненні очі. Й тієї ж миті оповиє та зігріє душу всепроникна, всепрощаюча Божа Любов, умить полишать печаль, сум і розпач серце, приймаюче у себе Христа, що Народжується.

Як же підготуватися до цієї найважливішої у нашому житті зустрічі? Постувати розумно, не просто голодуючи, а помірно полегшуючи для себе тягар плоті – щоб вивільнити душу для молитви та богослужінь. Старатись зрозуміти та усвідомити, до чого саме ми готуємо себе цим постом, не обов’язково зовсім відкидаючи зовнішні традиції та обряди (такі, наприклад, як приготування 12-ти пісних страв у Святвечір), але й не дуже на них відволікаючись. Дуже добре напередодні богослужіння прочитати та осмислити богослужбові тексти, молитви та піснеспіви, переклади та тлумачення яких у наш час удосталь доступні. Намагатись, якщо є така можливість, приймати участь у святкових богослужіннях – у Всенічному бдінні напередодні свята, і, дуже бажано, у Божественній Літургії, заздалегідь підготувавшись до сповіді, щоб дійсно очистити душу і з відкритим серцем приступити до Святого Причастя – до зустрічі зі Христом.

Напередодні свята Різдва Христового у Свято-Озерянському храмі звершалися богослужіння Навечір’я та Всенічне бдіння.

У святковий день, вперше від початку війни, було звершено дві Божественні Літургії. Й на ранньому, й на пізньому богослужінні храм був сповнений віруючими, багато хто сповідався та причастився. Дуже радісно, що у нашому місті відновлюється життя, і харків’яни, що повернулися додому, знаходять час відвідати Божий храм.

Святкові богослужіння очолював настоятель архимандрит Никодим (Силко), йому співслужили клірики храму. За богослужінням звучали імена захисників нашої держави із проханням до Бога підтримати їх. Після Богослужінь великий та малий хори храму співали традиційні народні Різдвяні піснеспіви – колядки. По добрій святковій традиції діточкам, що приходили на богослужіння, настоятель дарував набори ласощів.

По завершенні богослужіння вірянам було прочитане Різдвяне послання митрополита Харківського та Богодухівського Онуфрія. Настоятель архимандрит Никодим поздоровив усіх зі святом і закликав замислитися над словами з сьогоднішнього Євангельського читання: «і вклонились Йому, … і … відійшли вони іншим шляхом до своєї землі» (Див. Мт. 2:1-12).

«Саме ці слова, про повернення іншим шляхом, сьогодні особливо звернули увагу на себе. Так само, як і волхви, ми нині прийшли вклонитися Христові, що народився. Й так, як і ці великі мудреці, ми можемо повернутися до себе додому іншим шляхом – тобто іншими, змінившими самих себе. Результатом нашої зустрічі зі Христом у храмі – у молитвах, у таїнствах – має бути змінення нашого життя, наше серце має змінитися на краще. І тоді з храму ми вийдемо іншими – з іншим настроєм, з особливим натхненням. Для того й народився Христос, щоб ми могли стати на інший шлях у нашому житті, на шлях спасіння. І коли ми, з Божою допомогою, починаємо хоча б потроху виправлятися, то цим ми робимо добре не тільки самим собі, а й усім нашим ближнім, а особливо – своїм рідним. На жаль, зараз дуже часто у сім’ях немає порозуміння, ніхто не хоче поступитися, зрозуміти іншого, визнати свою провину. І сім’ї розпадаються, діти залишаються без повноцінного виховання, це дуже погано. Тому всім вам хочу побажати, щоб кожного разу, коли ви приходите поклонитися Христу до храму, виходили ви з нього вже «іншим шляхом» – тобто трохи кращими, трохи чистішими, намагаючись зберегти ту радість і благодать, що даровані вам на Божественній Літургії» – сказав настоятель.

Різдво Твоє, Христе Боже наш, звістило світові світло розуму,
в нім бо ті, що зіркам служили, від зірки навчилися
поклонятися Тобі, Сонцю правди,
і визнавати Тебе, що Ти є Схід з висоти.
Господи, слава Тобі.

Світлини у великому розмірі

Опубліковано присвячене Різдву Христовому нове есе викладачки недільної школи для дорослих Свято-Озерянського храму Галини Василівни Теличко.