ЩО ТАКЕ ХРЕЩЕННЯ?
Хрещення і Миропомазання — Таїнства, якими, як дверима, кожна людина входить у Церкву, отримуючи від неї усю повноту благодатних дарів.
Про Таїнство Хрещення ясно свідчить Святе Письмо. У бесіді з Никодимом Господь говорить: Істинно, істинно кажу тобі: коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства! Коли хто не народиться від води й Духа, не може ввійти до Божого Царства! Народжене від тіла є тілом, а народжене від Духа є духом. Не дивуйся з того, що Я сказав тобі: Вам потрібно народитися згори (). Саме це «народження згори», про яке говорить Господь, і є Хрещення. Після Свого воскресіння Господь позначає важливість Хрещення так: Хто повірить і охреститься, буде спасенний, а хто не повірить, осуджений буде (). Нарешті, після Свого Воскресіння, посилаючи Апостолів у світ звіщати Євангеліє, Господь прямо встановив це Таїнство: тож ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам. І ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку! ().
З найперших днів життя Церкви входження в неї звершувалося саме і тільки через Хрещення. Уся книга Діянь Апостольських сповнена вказівок на це. Внутрішній зміст Таїнства Хрещення розкривається в Апостольських посланнях. Ось що пише Апостол Павло: Чи ви не знаєте, що ті з нас, які хрестилися в Ісуса Христа, хрестилися в Його смерть? Тож ми поховані з Ним через хрещення в смерть, щоб так, як Христос встав із мертвих славою Отця, так і ми почали би ходити в оновленні життя. Бо якщо ми з’єдналися з Ним подобою Його смерті, то з’єднаємося з Ним і подобою воскресіння. Знаємо, що стара наша людина розп’ята разом з Ним, щоби гріховне тіло позбавити влади, щоб ми більше не служили гріхові, бо хто помер, той оправданий від гріха. Якщо ми померли з Христом, то віримо, що й будемо жити з Ним, знаючи, що Христос, вставши з мертвих, більше не вмирає — смерть над Ним більше не панує. Бо як Він помер, то тільки один раз помер для гріха, а як живе, то для Бога живе. Так само й ви вважайте себе мертвими для гріха і живими для Бога в нашому Господі Ісусі Христі ().
Апостол ставить тут Хрещення в найтісніший зв’язок з найбільшою подією нашої віри — з Воскресінням Христа з мертвих. Прийняттям Хрещення ми долучаємося до Христової смерті й — головне — до того, що було після Його смерті: воскресіння з мертвих. (Тут потрібно зазначити, що слов’янські мови особливо відтіняють саме цей момент Таїнства. Хрещення ж грецькою — «баптисмо», тобто «занурення у воду». Апостол проводить аналогію між таким зануренням і погребінням Христа; наші мови підкреслюють більше співрозп’яття Христу в Хрещенні).
Таїнство це звершується через триразове занурення хрещеного у воду. Необхідно зазначити, що хрещення, як обмивання у воді, занурення у воду, не було чимось принципово новим: нам відомо Іоаннове хрещення () — коли святий Іоанн Хреститель хрестив водою на покаяння (). Це була певна дія, коли занурення людини у воду символізувало очищення її від гріхів, у яких вона каялася і до яких обіцяла не повертатися. У Старому Заповіті ми бачимо часті обмивання як очищення від різної нечистоти. Але в християнстві форма символічної дії, що існувала раніше, набула реального онтологічного змісту Таїнства: велінням Божим із водою сполучається Дух Святий (), Який і засвоює Христа людині, що приймає Таїнство, так що Апостол пише: ви, які в Христа хрестилися, в Христа зодягнулися ().
Як і будь-яке Таїнство, Хрещення служить не тільки особистому, індивідуальному виправданню й освяченню кожної людини, а й об’єднує людей, які долучилися до Христа, в єдиний організм — Церкву, Тіло Христове; через наше Хрещення твориться Церква. Христос полюбив Церкву й віддав Себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води (тобто зануренням, омиттям водою) в слові (), пише Апостол Павло. Так само, як на найтіснішому зв’язку Таїнства Хрещення з Воскресінням Христовим, Апостол наголошує й на зв’язку Хрещення з нашим спасінням як даром від Бога, проявом любові Божої до занепалої людини. Бог нас спас не з причини праведних учинків, які ми вчинили, але зі Своєї милості через купіль відродження та оновлення Святим Духом (). Ви обмилися, ви освятилися, ви виправдалися Ім’ям Господа Ісуса Христа і Духом нашого Бога (). Нарешті, щоб завершити низку цитат зі Святого Письма, наведемо уривок з 1-го Послання святого Апостола Петра, що підсумовує сказане вище. Хрещення, пише він, — не позбавлення від тілесної нечистоти, а обітниця доброго сумління Богові, — і нині вас спасає через воскресіння Ісуса Христа (). Тобто: Хрещення не є чимось символічним, омиттям лише тілесної нечистоти; Хрещення — з умовою нашого життя по Богові (обітниця Богові доброго сумління) — засвоює нам спасіння і долучає до Воскресіння Христа Господа.
На підставі цих свідчень Святого Письма можна дати таке визначення: Хрещення — це Таїнство, в якому звершується нове народження — згори, від води й Духа, для спасіння та воскресіння; воно є долученням Христу та Його Церкві; у Хрещенні ми відроджуємося, очищаємося від гріха, виправдовуємося перед Богом, щоб ходити в оновленні життя. Зі свого боку ми обіцяємо Богові добре сумління — тобто зобов’язуємося жити згідно з заповідями Божими — і вступаємо, таким чином, з Богом у Новий Заповіт. Дуже важливо акцентувати увагу на тому, що Хрещення є початком нового життя, й дається нам як сім’я, як запорука, як завдання, щоби ми, трудячись над вирощуванням цього сімені, все більш та більш розкривали в собі отриману благодать Божу.
Ось що пише про Хрещення святитель Феофан Затворник: «Хрещення дає нам те, що ніщо інше на землі, крім нього, дати нам не може. Воно поєднує і розчиняє у єстві нашому Божественну благодать, тож із купелі Хрещення людина виходить такою, якою виходить із майстерні який-небудь виріб, наприклад, дзвіночок, у якому до міді прилито срібло. Подібний до нього мідний дзвіночок без срібла на вигляд такий самий, як і цей зі сріблом; але склад їхній різний, різний у них звук, різні й честь їм, і ціна. Так різниться і людина хрещена й нехрещена. Різницю цю становить те, що з охрещеним поєднується благодать Святого Духа, оскільки охрещуваний водою хреститься водночас і Духом Святим. На вигляд і він така ж людина, як і нехрещена, а на ділі — у складі своєму — вони різні, — і дуже. Так у Святому Хрещенні до природного (пошкодженого у гріхопадінні) складу нашого приливається нова стихія, надприродна, що залишається в нас прихованою і діє таємно».
ЩО ТАКЕ МИРОПОМАЗАННЯ?
У Православній Церкві відразу слідом за хрещенням звершується Таїнство Миропомазання. У Таїнстві Хрещення людина приносить Богові обітниці та вступає з Ним у заповіт — тобто договір (не у формальному, зрозуміло, сенсі): Бог приготував нам Царство Боже, або, що те ж саме — Бог нам дає Себе, наскільки ми можемо вмістити; а ми зобов’язуємося жити за Євангелієм, або, інакше кажучи, прийнявши від Бога дар благодаті, докласти всіх зусиль, щоб «прихована благодать, що діє таємно», про яку говорив святитель Феофан Затворник, стала для нас явною і такою, що діє з усією силою в усьому нашому житті. Людині належить за допомогою Святого Духа вилікувати ушкодження своєї природи та стати оселею для Бога. Усі великі дари Божі — виправдання, освячення, спів-воскресіння — даються нам у Таїнстві Хрещення не як остаточна, актуалізована даність, що вже перебуває, а як завдання, як потенція, як можливість. Християнин не виходить із купелі безсмертний, безпристрасний, не здатний хворіти, змінюватись; але до його єства прищеплюється благодать Божа, яка допомагає йому влаштувати своє життя, і зовнішнє, і внутрішнє, так, щоб усе воно проймалося освячувальною силою Церкви, — тобто вибудувати все життя за засадами Євангелія. Звісно, дуже важливими тут є вільне зволення людини, її моральні та духовні зусилля. Але цього недостатньо: своїми власними силами люди не можуть повною мірою виконати євангельські заповіді, для цього потрібен особливий дар Святого Духа; і цей дар подається саме в Таїнстві Миропомазання.
З православного погляду Хрещення і Миропомазання — дві сторони одного цілого. У Хрещенні ми відроджуємося до вічного життя, стаємо до нього здатними, — у Миропомазанні отримуємо дари Святого Духа для проходження цього життя. Нагадаємо ще раз слова Господа: коли хто не народиться від води й Духа, не може ввійти до Божого Царства! (). Народження від води — це Хрещення, народження від Духа — Миропомазання.
Від самого початку буття Церкви відродження людини до нового життя звершувалося двома діями: спочатку вона приймала хрещення водою, а потім отримувала дар Духа Святого через покладання рук апостольських. Ось свідчення Святого Письма. Апостоли, які перебували в Єрусалимі, почули, що Самарія прийняла Боже Слово, і послали до них Петра та Івана. Прийшовши, ті помолилися за них, щоб вони одержали Святого Духа. Адже на жодного з них Він ще не зійшов, бо ті були тільки хрещені в Ім’я Господа Ісуса. Тоді поклали на них руки — і вони одержали Святого Духа (). Ще: до Ефеса прибув Апостол Павло, і знайшовши деяких учнів, запитав їх: Коли ви увірували, чи отримали ви Духа Святого? Вони відповіли йому: Та ми й не чули, що є Дух Святий! Після проповіді Апостола вони охрестилися в Ім’я Господа Ісуса, а коли Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий ().
Згодом, при розширенні Церкви, апостолам та їхнім наступникам — єпископам стало неможливо самим встигати усюди й покладати руки на тих, хто навертається до Христа, тому вже за апостольських часів форму звершення цього Таїнства змінили: єпископи почали освячувати миро — особливу запашну дорогоцінну олію, тобто немовби покладали руки на миро, а потім це миро розсилали по церквах, і ним помазували новохрещених християн. Слід вважати, що до кінця I століття це був вже усталений звичай, і про нього пише апостол Іоанн Богослов: Та ви маєте помазання від Святого (тобто Бога), і всі ви знаєте. Помазання, яке ви прийняли від Нього (Христа), воно у вас перебуває, і ви не потребуєте, щоб вас хтось навчав. Але як те помазання навчає вас у всьому, — і є істинне й необманне, — так, як воно вас навчило, в тому й перебувайте (). Під помазанням тут мається на увазі, по-перше, саме безпосереднє помазання миром, а по-друге, і головним чином — дія Духа Святого, що й стоїть за цим Таїнством, а саме: християнин отримує певну печатку Духа, що змінює його природу, вселяє в нього силу Христову та робить із просто занепалої за природою людини члена Тіла Христового, громадянина Царства Небесного й учасника життя вічного. Про це нагадує й Апостол Павло: І не засмучуйте Святого Божого Духа, Яким ви запечатані на день викуплення ().
Катехізичне визначення цього Таїнства таке: Миропомазання є таїнство, в якому, під час помазання новохрещеного освяченим миром, йому дається дар Святого Духа, що дає йому духовні сили для успіху в християнському житті. Це саме ті сили, про які сказав Господь: Ось дав Я вам владу наступати на зміїв і скорпіонів, на всю ворожу силу, — і ніщо вам не пошкодить (). Таїнство Миропомазання ніби «навершує» Хрещення, надаючи християнину благодатну силу Духа Святого для того, щоб вона пройшла скрізь усі прояви його життя, спочатку внутрішнього, а потім і зовнішнього, щоб із цього сімені свого часу виріс благодатний плід духовної християнської досконалості.
І Хрещення, і Миропомазання — неповторювані Таїнства; у Символі Віри ми сповідуємо єдине (одне) Хрещення на відпущення гріхів.
Кілька слів про чин (порядок) звершення цих двох таїнств. Встановився він у Церкві дуже давно і незмінно звершується ось вже 1500 років. Спочатку над оглашенним читають заборонні молитви, потім він (а якщо хреститься немовля — хрещені батько й мати) дає обітниці Богові — зречення від сатани, всіх діл його, всіх служителів його, всієї гордині його; та обіцяє споєднатися з Христом Богом. Потім відбувається власне Хрещення — триразове занурення у воду зі словами: «Хреститься раб Божий ім’я в ім’я Отця, амінь, і Сина, амінь, і Святого Духа, амінь»; і потім одразу звершується Таїнство Миропомазання: святим миром помазуються лоб, очі, ніздрі, вуха, вуста, груди, руки та ноги з промовлянням на кожне помазання слів: «Печатка дару Духа Святого, амінь».
ПРО НАЛЕЖНЕ СТАВЛЕННЯ ДО ТАЇНСТВА ХРЕЩЕННЯ
Це є короткий виклад вчення Церкви про Таїнства Хрещення і Миропомазання. На жаль, на практиці Хрещення часто профанується. Це відбувається з двох причин. Перша з них та, що заповідь про Хрещення виконується тільки наполовину. Нагадаємо, що сказав Господь: Тож ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам (). З цієї заповіді з очевидністю випливає, що спочатку має бути навчання християнській вірі та життю, потім власне подання Таїнства, і потім — дотримання всього того, до чого зобов’язує Хрещення. Пригадаймо слова Христа: Хто повірить і охреститься, буде спасенний, а хто не повірить, осуджений буде (). Сенс тут не у тому, що «хто не буде хреститися, буде засуджений», а у тому, що «хто під час хрещення не матиме віру, той засуджений буде». І Церква завжди дуже серйозно до цього ставилася. Якщо ми звернемося до історії стародавньої Церкви, то побачимо, що доступ до неї був дуже суворий. Люди довго навчалися істин віри (це навчання називається «катехізацією» або, слов’янською, «оглашенням» — від «оглашати» слух істинами віри”), і тільки потім, дуже урочисто, хрестилися. Це було свято всієї Церкви; хрещення приурочували зазвичай до Великодня, Трійці або Богоявлення. У результаті виконання цих настанов Церкви (досі ніким не скасованих) людина ставала свідомим християнином.
У наш час, на жаль, ті, кого хрестять, часто не знають, що з ними сталося — в Кого і навіщо вони хрестилися, і що тепер від них у зв’язку з цим вимагається. А якби вони достеменно дізналися про все це заздалегідь, то деякі, можливо, і не захотіли б хреститися. Однією з найважливіших дій у Таїнстві Хрещення є принесення обітниць Богові, укладення з Ним того Заповіту, про який тут вже не раз говорилося. Обітниці Хрещення складаються з двох частин: по-перше, це зречення від сатани, від усіх діл його, від усієї гордині його і від усіх служителів його, і, по-друге, споєднання з Господом Ісусом Христом та поклоніння Йому як Цареві й Богові. З цього з неминучістю випливає, що християнину потрібно намагатися бути лагідним, смиренним, милостивим, добрим, не можна блудити, красти, обманювати, бути черствим, байдужим і жорстоким до людей. Потрібно пізнавати свою віру, старанно читати Святе Письмо, молитися, свідомо і побожно брати участь у Таїнствах, приносити покаяння в неналежному, усвідомлювати в собі занепалість людської природи. Треба погодитися з тим, що любов світу — це ворожнеча проти Бога. Адже хто хоче дружити зі світом, той стає ворогом Божим (). Потрібно виконувати заповідь Апостола не любіть світу, ні того, що у світі: коли хто любить світ, в тому немає любові Отця. Адже все, що у світі, це: пожадливість тіла, пожадливість очей і життєва гордість; це не від Отця, а від світу (). Розсудіть самі, чи сподобається це більшості людей? Як це — «не любити світу, ні того, що у світі»? Адже за загальним уявленням треба, навпаки, йти по життю гордо, «брати від нього все», не звертати уваги на інших… Безсумнівно, людина мусить дізнаватися заздалегідь і вільно погоджуватися з вимогами християнства, які вона бере на себе в Хрещенні, інакше Церква наповнюється «християнами» лише за назвою і стає сіллю, що втрачає свою силу ().
Друга причина профанації Таїнства — проблеми, пов’язані із хрещенням дітей. Хрещення дітей — давня церковна традиція, пов’язана, однак, із певними, досить суворими, умовами. Річ у тім, що за устроєм Церкви Таїнства мають прийматися людиною вільно, свідомо й осмислено. Немовля позбавлене всіх цих якостей, і, формально розмірковуючи, хрещення потрібно відкладати на свідомий вік. Церква, однак, не мислить формально: всі її дії є вираженням любові до людей, довіри до них, поваги. Щоби сім’я, в якій народжуються діти, могла бути домашньою церквою, щоб не позбавляти цілісності домашню християнську общину, коли батьки — члени Церкви, а діти — поза нею, чекають свого віку, — Церква дозволяє хрестити дітей. Але робить це Церква під однією неодмінною умовою: щоб діти, бувши хрещеними, зростали та виховувалися саме як християни. Для цього Церквою був введений інститут хрещених батьків. Хрещені — це християни, які виголошують за немовля обітниці хрещення і зобов’язуються перед Церквою, спільно з батьками, виховати дитя так, щоб, дійшовши повних літ, воно сприйняло обітниці хрещення як свої.
Отже, хрестити дітей можливо тільки в тому разі, якщо після прийняття цього Таїнства діти будуть поміщені в наявну в сім’ї церковну атмосферу і стануть виховуватися батьками та хрещеними як православні християни. Усе інше, заради чого зазвичай вдаються до хрещення — а це, як правило, міркування чи то магічного порядку: щоб не хворіли, щоб не наврочили, бабця грижу повинна заговорити, а нехрещених вона не бере, тощо, або ж свого роду національна самоідентифікація: наші предки хрестилися, значить, треба і нам, — є профанацією Таїнства і зневагою благодаті Божої. Крім того, у такому випадку від самого входу в Церкву виховується споживацьке і невірне ставлення до Таїнств і до Церкви взагалі. Звісно, Людинолюбець Господь Своїм промислом може навернути до Себе, до віри, до Церкви людину, охрещену в дитинстві «просто так»; але це все ж таки особлива, окрема промислительна дія Божа, а ми говоримо про загальний церковний чин.
І ще на один момент слід звернути увагу. У Таїнстві Хрещення відбувається, як ми вже сказали, зречення від сатани. На цьому необхідно зупинитися докладніше, тому що в нашій церковній дійсності можна зустріти неправильний, але поширений погляд на батька неправди () і світового правителя темряви () та наші з ним стосунки. Ця точка зору — яку з повним правом можна назвати «лиховістям» (нагадаємо, що слово «Євангеліє» означає «благовістя») — виходить з того, що центром практичного релігійного життя є зовсім не Господь Ісус Христос, а біси та все, що з ними пов’язано: чаклунство, порча, наврочення, біснування, «вичитки» і так далі, і таке інше; а духовне життя зводиться до того, щоб від усього цього відгороджуватися — за допомогою Христа і Його Церкви. Ми бачимо тут очевидне зміщення акцентів: Христос Господь стає не метою нашого існування, а певним засобом. Але Бог не може бути засобом ні для чого. Безсумнівно, і чаклунство, і біснування, й інші подібні речі існують реально; але все це насправді існує поза Церквою — і то за умови, якщо людина сама дасть привід для впливу на себе демонічних сил, бо Господь покриває Своєю милістю всіх людей. Для християн же, що перебувають у Церкві, сатана з усіма своїми служителями ставиться ні в що; християни не бояться його.
Людину церковну демонічний вплив не може зачепити, якщо її життя дійсно християнське; потрібно вже дуже «постаратися», абсолютно неправильно мислити про Христа і про Церкву, наробити багато гріхів і дурниць, щоб Господь попустив православному християнину піддатися, наприклад, біснуванню. Однак диявол, проте, може чинити й чинить на християн певний вплив; але він зовсім не такий, яким уявляють його прихильники бісівського «лиховістя».
Апостол Іоанн Богослов сповіщає нас: тому з’явився Божий Син, щоби знищити діла диявола (). Про що тут ідеться, що це за «діла диявола»? Згадаймо гріхопадіння наших прабатьків (). Вони проявили увагу до ворога Божого, погодилися з ним і виконали його волю. Відтоді сатана отримав доступ до занепалої людини та поневолив її, так що вона почала служити не Богові — своєму Творцеві, а Його супротивнику. Особливо це проявилося у сфері релігійній, у царині язичницьких культів. Подивіться на час до пришестя Христового — це епоха страшних бісівських релігійних практик: людські жертвопринесення, жахлива розпуста в найзбоченіших формах, наркотики тощо. У цьому контексті, до речі, стає зрозумілою релігійна жорсткість Старого Заповіту: щоб зберегти обраний ізраїльський народ від язичництва і розмивання та втрати ним Одкровення Божого, знадобилися і релігійні війни, і заборона спілкуватися з язичницькими народами, і зовні разючий розвинений релігійний культ. У цьому ж контексті зрозуміло, наскільки великим є діло спасіння, влаштованого Христом — скасувавши язичницькі культи, Він звільнив людину від влади диявола. У Таїнстві Хрещення і відбувається вилучення душі та серця людського від доступу сатани. Ось що пише один з Отців Церкви, святий Діадох Фотикійський: «до Хрещення благодать ззовні спрямовує душу на добро, а сатана гніздиться в самих глибинах її; відтоді ж, як відроджуємося в Хрещенні, диявол буває ззовні, а благодать усередині. Чому й знаходимо, що як давніше панувала над душею омана, так після Хрещення панує над нами істина».
Але не можна думати, що благодать Христова — якийсь талісман, що діє автоматично. Тільки коли вона поєднується із нашим зволенням, зі свободою, з нашими діями, вона покриває нас від диявола. Від християнина залежить, чи буде він сам у своєму житті противитися сатані, чи ні. На цьому наголошує Святе Письмо. Святий Апостол Петро каже: будьте тверезі, пильнуйте. Ваш ворог — диявол — ходить і ричить, мов лев, шукаючи, кого б поглинути. Протидійте йому міцною вірою (). Протидійте дияволові, й він утече від вас (), вторить йому Апостол Яків.
Ми бачимо, що протистояння сатані полягає зовсім не в магічній, язичницькій по суті системі «протичаклунства», а в християнській вірі, яка веде людину до морального і духовного євангельського життя. І тут дуже важливо розуміти, що головне, чого хоче від нас, як і від наших прабатьків, сатана, — це уваги до себе і до своїх спокус. «Усе зусилля і піклування у противника про те, щоб прийти йому в можливість відволікти ум від пам’яті про Бога, від страху Божого і від любові Божої земними зваблюваннями та приманками, відвертаючи його від істинно-доброго до удавано-хорошого», пише преподобний Макарій Великий. Завдання християнина — не давати уваги дияволу ні у великому, ні в малому, ні навіть жартома, як це заведено в безбожному світі. Увагу ж потрібно спрямовувати на те, щоб розуміти дії диявольські і не долучатися до них (). Допомогти в цьому може тверда пам’ять про те, що християни дали в Хрещенні обіцянку Богові — відректися від усіх діл диявола, від усіх служителів його і від усієї гордині його, а в Таїнстві Миропомазання отримали силу для цього.
І, знову ж таки, потрібно дуже добре розуміти, що це за «справи сатани», його гординя, його служіння. Це стосується не так званої окультно-чаклунської сфери (повторимо, християни надійно захищені від неї), а повсякденного плину людського існування. Діла сатани суть гріхи та страсті — блуд, жорстокість, гордість, пиха, брехня, неувага до ближнього, егоїзм, грошолюбство, жадібність, обжерливість тощо. Служителі його — біси та ті люди, які виконують їхню волю, живуть за гріхами та страстями. Нарешті, гординя його — дух брехні, безбожництва, марнославства, розпусти, гордості, грошей, нахабства, жорстокості, глупства та всього того, що виливається з людських сердець і складається у звичаї світу цього, у напрямок життя, у весь уклад людських нехристиянських стосунків. Ось саме цьому, за допомогою Божою, і повинен усіма силами протистояти християнин. Тут дуже важливо не йти за натовпом, виправдовуючись, що «всі грішать». Потрібно будувати своє життя на здоровому підґрунті християнської моральності — навіть якщо весь світ буде цьому опиратися, сміятися з нас, гнати нас. Віра і життя за вірою ніколи не осоромить християнина: Бог миру незабаром зітре сатану під ваші ноги ().
Насамкінець повторимо головне: у Таїнствах Хрещення і Миропомазання людині дарується подвійний зміст. Це великі й незмінні дари Божі — виправдання перед Богом і освячення, долучення до Христа, сповнення серця Святим Духом. Але це і запорука, завдання, сім’я, яке християнин повинен вирощувати вільно і свідомо за допомогою посиленої моральної та духовної праці. Важливо наголосити, що ця праця не є «зароблянням» у Бога Його благодаті. Дар Божий завжди залишається саме даром, який не купити ні за які людські труди чи заслуги. Усі духовні зусилля християнина спрямовані на те, щоб за допомогою опору злу та спонукання себе на добро давати в собі дедалі більше місце Духу Святому, Який і зрощує в нас все більш явно і дієво дари Божі, отримані нами в цих двох Таїнствах.
Використано працю Ігумена Петра (Мещерінова) “Життя у Церкві. Основи православного світогляду”.
Для цитат зі Святого Письма використовується сучасний переклад Українського Біблійного Товариства.
Час звершення таїнства Хрещення у Свято-Озерянському храмі:
в суботу та неділю із 9:30 до 10:00 — реєстрація (проводиться в нижньому храмі, вхід у лівому крилі храму); з 10:00 — Хрещення. Також можливе Хрещення за попередньою домовленістю у відповідний час. Організаційні питання, що стосуються Хрещення, можна узгодити за телефоном 099-567-93-30 (Ніна Петрівна).