Минулої неділі, на Трійцю, віряни вітали один одного із днем народження Святої Церкви, нині ж, у день Всіх Святих — кожен від кожного отримує вітання із днем Ангела. Це свято шанування усіх тих, хто мав за найголовнішу свою мету жити у любові Христовій, а за найбільший скарб — виконання Його заповідей, для парафіян Свято-Озерянського храму має особливе значення.

Після завершення будівництва нашого храму у 1901 році його північний приділ було освячено на честь святителя Амвросія Медіоланського. У кінці 30-х років минулого сторіччя, за часів посилених гонінь на Церкву від радянської влади храм було закрито та спустошено. Богослужіння відновилися під час Другої Світової. А сімдесят років тому, у 1955-му, було завершено влаштування іконостаса, престолу та жертовника північного приділу. Тогочасний настоятель храму протоієрей Василій Сєровський повідомив про це архиєпископу Харківському та Богодухівському Високопреосвященному Стефану (Проценку) та попросив благословення на освячення відновленого престолу. Владика дав благословення, й 2 листопада 1955 року престол було освячено на честь Усіх Святих. За задумом владики Стефана, нововисвячений престол мав нагадувати про існувавший неподалік, на Кузинському цвинтарі, Всіхсвятський храм, — найстаріший на Холодній Горі, закритий у 30-х та згодом зруйнований.

---

Холодногірська Всіхсвятська цвинтарна церква була збудована в 1844 році на пожертви комерції радника Косми Кузина. Кам’яний храм мав п’ять престолів: Усіх Святих, св. Андрія Стратилата, св. мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, Охтирської ікони Божої Матері та св. великомученика Микити. До відомих нам благодійників храму також належали поміщик Андрій Ковалевський, статський радник Володимир Ковалевський, поміщиця Софія Глєбова, міщанка Ганна Чернова.

При Всіхсвятському храмі діяли дві церковно-парафіяльні школи, якими завідував священник Олександр Луценко. Священник Микола Кратиров спочатку був законовчителем першої школи, а в 1915 році став її завідувачем. На цей час у першій школі навчалося 114, а в другій — 50 першокласників. Завдяки самовідданому труду священників Олександра Луценка, Миколи Кратирова, а також світських освітян — Ольги Вишнякової, сестер Ангеліни, Зінаїди, Лідії Луценків та Ганни Бутової — Всіхсвятські школи не без підстав вважалися серед найкращих у Харкові.

Як свідчить тогочасна преса, парафія Всіхсвятського храму була справжнім духовно-просвітницьким світочем для «однієї з найвіддаленіших околиць Харкова, серед найбідніших мешканців, що населяють гори Холодну та Лису». При храмі проводилися морально-релігійні читання, публічні співбесіди із тлумаченням Святого Письма, місіонерські бесіди.

---

Шануючи нині пам’ять Усіх Святих, молимо Бога, щоби зберігся у нас та у наших нащадках живий спомин про те невидиме світло, що осяює громаду вірних Христу, про те духовне братерство, без якого будь-яке суспільство неминуче розпадається на самотні, розрізнені долі, втрачаючи здатність бачити істину серед омани.

---

Напередодні престольного свята у Свято-Озерянському храмі звершувалося Всенічне бдіння, а у святковий день, як і колись у Всіхсвятському храмі — рання та пізня Божественні Літургії. На Хресній ході Священство та миряни молитовно попросили заступництва Божої Матері перед Її іконою «Непорушна стіна», мозаїчне зображення якої з 2021 року прикрашає зовнішню стіну алтарної частини храму. Святкування цієї ікони — символу непорушності нашого міста, нашого храму та віри в серцях наших — теж припадає на сьогоднішній день.

На завершення святкових Богослужінь настоятель архимандрит Никодим (Силко) звернувся до парафіян із пастирським словом.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Улюблені отці, брати і сестри, вітаю всіх із нашим престольним святом. Дякую кожному з вас, хто прийшов сьогодні, аби молитовно розділити цю святкову радість пам’яті Усіх Святих у нашому храмі.

Господь у Святому Письмі говорить нам: «Будьте святі, як Я Святий» (1 Пет. 1:15; Лев. 11:44). Усі ми маємо прагнути до святості. І тому, після Святої Трійці, коли Дух Святий зійшов на апостолів і народилася наша Церква, ми святкуємо плід Святого Духа. Цей плід — це усі святі, це святість людини.

Усі ми покликані до святості, до того, аби бути спадкоємцями Царства Божого. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять усіх святих, що від віку просяяли, угодивши Богу своїм життям. Ми знаємо безліч їхніх імен, але ще більш святих залишається прихованими від нас, бо вони таємно несли свій подвиг, жили за своєю совістю та за заповідями Господніми. І вони також є святими, адже коли священник приступає до Чаші зі Святими Дарами під час Божественної Літургії, він виголошує слова «Святая — святим».

Отже ми, приступаючи до Святої Чаші після того, як сповідалися у своїх гріхах, покликані з’єднатися з Богом через прийняття Святого Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа і таким чином набувати причетності до святості. Ми освячуємося благодаттю Святого Духа. І життя наше має бути влаштоване так, щоб ми наслідували тих святих, чиї імена ми носимо.

Кожен з нас носить ім’я святого, на честь якого ми охрещені. І всі ці святі жили на землі, як і ми з вами. Ми повинні розуміти, що спасіння звершується тільки в Церкві та в єдності з Господом нашим Ісусом Христом. Коли ми, прийнявши Таїнство Хрещення, воцерковлюємося, входимо до Святого Храму, беремо участь у службі, приймаємо Тіло і Кров Христові, ми єднаємося з Господом. У цьому і виявляється шлях до нашої святості, бо ми безперечно грішні й недостойні, і лише благодать Святого Духа може допомогти нам виправитися і позбутися наших недоліків.

Тому, дай Господи, щоб, святкуючи сьогодні пам’ять усіх святих, ми невпинно прагнули до святості. Щоб ми читали вдома, навіть спонукаючи себе, Святе Письмо. Особливо зараз, коли ми так багато часу витрачаємо на перегляд новин та всілякої маніпулятивної інформації, але забуваємо читати Святе Письмо. І це дуже прикро.

Усі відповіді, утішення та допомогу ви знайдете у Святому Письмі. Лише будуючи все своє життя на Слові Божому ви уникните марної суєти й будете сприймати все, що відбувається, як Божий Промисел. Дай Господи нам усім гідно нести ім’я християнина і без жодного сумніву, не вагаючись, йти тим шляхом, що веде нас до Царства Божого, амінь!

Вітаю вас усіх зі святом. Сьогодні ми всі іменинники, бо вшановуємо свого святого, чиє ім’я носимо. І дай Господи, щоб ми наслідували святих угодників Божих, жили за совістю, жили за заповідями Божими, а Господь Бог нам допомагав і зберігав на многая і благая літа.

---

---

Наче багряницею і висоном, кров’ю мучеників Твоїх
у всьому світі прикрасилася Церква твоя, Христе Боже;
через них вона взиває до Тебе:
людям Твоїм щедроти Твої пошли, мир вірним Твоїм даруй,
і душам нашим велику милість.
(тропар свята)

---

Альбом світлин свята Всіх Святих

З давніх давен мандрівні українські кобзарі складали своєрідні епічні поеми про козацьке життя, що їх згодом стали звати думами, та передавали їх із покоління в покоління, зберігаючи в цьому усному переказі історію народу. Ще наприкінці XVI сторіччя в містах та селах багатостраждальної української землі від сивих музик можно було почути й такі слова:

Ой пан пишний, пан Сверчовский,
А ще другий — пан Зборовський,
А ще третій — Морозенко,
А четвертий — пан Горленко!

Бачимо, що серед сподвижників славних козацьких гетьманів тих часів зберігався в народній пам’яті й невідомий нам представник роду Горленків. Можливо, навіть, то був його засновник – русин з Угорщини, що пішов шукати волі та долі до Запорізької Січі. Дуже багато славних та гідних синів і дочок дав Україні цей рід, немало зробили його нащадки і для Святої Церкви — ще й донині в побудованих їхніми коштами храмах линуть молитви до Бога. Нині ж відзначаємо пам’ять одного з найвідоміших Горленків, першого з п’яти синів та трьох дочок Андрія Дмитровича та Марії Данилівни — Іоакима за народженням, у чернецтві — Іоасафа.

Від часу освячення на честь святителя Іоасафа престолу у Святого-Озерянському храмі ми вже неодноразово розповідали про непересічну особистість цього видатного християнського подвижника. Сьогодні ж наводимо слова на той час ще майбутнього святителя з його славнозвісної проповіді, виголошеної 28 листопада 1742 року, коли він був ігуменом Мгарського монастиря під Лубнами. Це своє пастирське слово Іоасаф починає зі ствердження, що Вічне Життя зовсім поряд із нами, лише два кроки до Нього — любов до Бога та любов до ближнього. Далі широко й докладно аргументує, закінчує ж так: «Тож і ми, хто бажає любити Бога, завжди помишляймо, як на нас, вічної муки гідних, праведний Суддя довготерпить чекаючи покаяння, і повернемося до виправлення, і як перед нами сущого бачачи Суддю — плачемо, промовляючи: “Господи, потерпи мені, я віддам Тобі все!” (Мт. 18:26). І так день у день виправляючи розпутне життя своє, завжди тримаймо в умі ці слова: “По всяк час сяє Господь передо мною; як що він по правиці в мене, то не захитаюсь” (Пс. 15: 8). Так виправляючи себе, любитимемо Бога всім помисленням, і цієї любові буде достатньо нам.

Полюбимо ж і ближнього свого, як же його любити довгою промовою не треба роз’яснювати, ясний бо тому толк у заповіді Божественній, коли говорить — як самого себе. Що то робиться в людині, що наготувати не хоче, жебраком чи прошаком бути не обіцяється, ніякої нужди терпіти не бажає, кожен же мені скаже, приємніше є благополуччя ніж злидні, чому ж приємність до першого, а не до другого, як не від природної до себе любові. Так і ближнього свого любити повинні, чого собі не хочемо, того і ближньому не творимо, і не тільки не творимо, а й не бажаємо… Сей же буде небажаючий лиха ближньому, хто бачачи сліпих, кульгавих, голих, бідних на вулицях міста денної заради їжі блукаючих, і міркуючи в собі, яке ж то бідне становище наше, як усі не в парчах народилися, нагими від утроби вийшли, нагими і в труну підемо, та до того ж як і Христос не за князів тільки і благородних, а однаково й за жебраків Кров Свою ізлив, а не милосердуємо про братію нашу, — і сотворить із ними милість.

Словом сказати: всяка справа милосердна, яку євангеліст Матвій показав (Мт. 25: 31–46), явлена ближньому, то любов до нього є: голодному подати хліб, спраглого напоїти, подорожнього ввести в дім, нагого одягнути, хворого відвідати, сидячому в тюрмі співчувати, се є любов до ближнього, і від ближнього вона до Бога підіймається. Так і ми роблячи, возлюбимо Бога, і ближнього свого як самих себе, і так виконаємо закон Божественний, і в Бозі перебуватимемо, і Бог у нас буде. Бог же, сказано, є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той у Бозі, і в нім Бог пробуває! (1 Ів. 4:16)».

З нагоди престольного свята у Свято-Озерянському храмі відбулося Всенічне бдіння, було прочитано акафіст святителю Іоасафу та звершено Божественну Літургію. Богослужіння очолював настоятель архимандрит Никодим (Силко), йому співслужили клірики храму та гості у священному сані з Ізюмської єпархії.

У своєму пастирському слові настоятель Свято-Успенського храму прифронтового міста Вовчанська протоієрей Ігор Клименко розповів про один відомий випадок з житія святителя Іоасафа, коли він зустрівся зі священником, який прожив вже цілих 130 років, а після розмови зі святителем виявилося, що це лише тому, що Господь очікував від цього старця покаяння за колись звершений їм дуже тяжкий гріх. Тож і кожному з нас – наголосив отець Ігор – ніколи не пізно прийти до Бога, щиро покаятися в усіх своїх беззаконнях та дійсно змінити своє життя. Тоді і світ навколо нас зміниться на краще, тоді, молитвами святого Іоасафа, дарує Господь нам мир.

Священство та віряни пройшли навколо Свято-Озерянського храму святковою хресною ходою та ще раз у спільній молитві перед іконою святителя Іоасафа на аналої у центрі храму звернулися до нього із проханням про небесне заступництво. На завершення настоятель архимандрит Никодим поздоровив усіх з престольним святом, нагадавши, що саме у Свято-Озерянському храмі було вперше на Слобожанщині освячено престол на честь цього святого. «Життя святителя Іоасафа було нерозривно пов’язане зі Слобожанщиною – із Харковом, з Ізюмом, де дивним Божим промислом святителем була знайдена Піщанська ікона Божої Матері. Тому наш обов’язок – особливо шанувати цього святого, покровителя нашого краю. Маємо просити його, щоб він умолив Господа змилуватися над нашими гріхами й даровати спокій та мир багатостраждальній Україні, щоб могли ми мирно жити та дякувати за все Господові нашому Ісусу Христу, амінь!» – сказав настоятель.

---

---

Світлини у великому розмірі