Серед найдорожчих серцю православного українця святинь – Києво-Печерська Лавра. Надзвичайне, незабутнє місце, справжнє духовне серце рідного краю, де віками покояться тіла найвеличніших Святих нашої землі, у той час як душі їхні, що стоять перед Господом, зігрівають серця співвітчизників безперервною молитвою, боронять нашу землю від зла, дужо підтримують кожного, хто щиросердно прагне служити Богові та ближньому.
Й від усіх вірних Святої Церкви лине нині до Господа молитва із проханнями дарувати мудрість, взаєморозуміння, щире каяття у всіх неправдах та бажання правди Божої усім тим, від кого зараз залежить земна доля цієї нашої великої святині.
По благословенню настоятеля Свято-Озерянського храму архимандрита Никодима (Силко) ми публікуємо поетичний роздум про Києво-Печерську Лавру його духовного наставника та попередника, настоятеля нашого храму в 1977-95 роках протоієрея Миколи Бараненка. Цього справжнього пастиря, непересічного й обдарованого чоловіка до сьогодні тепло, з вдячністю згадують парафіяни. Чуйне ставлення до кожної людини у отця Миколи поєднувалося з піклуванням про належний вигляд святого храму – за часів його служіння тут велися ремонтні роботи, були перекриті міддю куполи, встановлено нові хрести, поновлено іконостас, а також при храмі відкрили першу в єпархії Недільну школу.
А починав свій шлях служіння Богові обдарований хлопець родом із Черкащини у далекі 50-ті роки. Заради цього служіння Микола вирішив перервати навчання у Київському Лісоінженерному інституті, покинути батьківщину та податися у похмуру Москву, щоб навчатися у семінарії. Саме у той час, на Великдень 1955 року, двадцятитрьохрічний юнак пише адресований своєму духовному наставнику вірш під назвою “Києво-Печерська Лавра”:
Христос Воскресе! О. Феодосий,
Сообщаю Вам сейчас,
Что в Загорск я возвратился
И жду теперь ответ от Вас.
После я Вам объясню,
Как встретила меня Москва,
А сейчас скажу немножко,
Чем при выезде душа была полна.