Не інакше як чудом можна назвати те, що і у наші часи Господь посилає до нас справжніх Пастирів добрих, які душу свою кладуть, щоби вести вірних до спасіння. Пам’ять про них не згасає в серцях навіть через багато десятиліть, бо їхнє служіння було сповнене істинної любові до Бога і до ближнього. Саме таким був протоієрей Миколай Бараненко (25.12.1932 — 18.09.1995), чиє життя стало свідченням глибокої віри та мужності. Виходець із Черкащини, обдарований юнак, він зробив доленосний вибір у розпал хрущовських гонінь на Церкву: залишивши навчання у світському виші, він, не злякавшись переслідувань, вступив до духовної семінарії. Цей вчинок визначив увесь його подальший шлях — шлях ревного служіння, що розпочався у 1957 році та привів його у 1977 році на поріг Свято-Озерянського храму.

Прийнявши настоятельство, отець Миколай застав нашу холодногірську святиню в занедбаному стані, але його невтомна праця та турбота перетворили її. За роки його служіння храм ожив і оновився: було проведено складні ремонтні роботи, міддю перекрито куполи, встановлено нові хрести та оновлено іконостас, що й донині прикрашає церкву. Та ще більше, ніж про убранство храму, він дбав про душі людей, по-батьківськи наставляючи своїх духовних чад. Саме з його ініціативи при храмі було відкрито першу в єпархії Недільну школу, що активно працювала від тих часів до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну. Також завдяки отцю Миколаю було встановлено друге щорічне святкування на честь Озерянської ікони — у день її знайдення, 29 червня.

Сьогодні, 18 вересня, у день його відходу до Господа, пам’ять про невтомного пастиря відновлюється посиленою молитвою та добрими спогадами. Ця пам’ять є особливо живою для нинішнього настоятеля храму, архимандрита Никодима (Силка), який мав щастя особисто знати отця Миколая, співслужити йому та отримувати від нього духовні настанови на початку свого власного пастирського шляху. Дотримуючись традиції молитовного поминання, отець Никодим відслужив сьогодні панахиду на могилі свого попередника та наставника на Залютинському кладовищі, єднаючи минуле і сьогодення парафії у спільній молитві за упокій душі приснопам’ятного протоієрея Миколая.