У безодні страждань, що розверзлася на Голгофі, серед темряви, що огорнула тоді землю, біля самого підніжжя хреста яскраво сяяли любов’ю кілька вірних сердець. Там, поряд із Матір’ю Христа, стояли жінки і один учень — той, якого любив Ісус. Долаючи нестерпний біль, Спаситель промовив до Своєї Матері: «Жінко, ось твій син!» Та до учня: «Ось твоя мати!». Христос довірив Свою Матір тому, чия любов виявилася сильнішою за страх, хто не відвернувся від страждань Вчителя, а йшов за Ним до самого кінця, до останнього подиху на хресті.

І сказано, що відтоді учень «взяв її до себе». Не просто надав притулок в своєму домі, а прийняв у своє життя, у саму глибину свого серця, зробив центром свого буття. Для Іоанна це означало, що відтепер його життя буде нерозривно пов’язане з Нею, що він буде служити Їй, оберігати Її, але водночас і вчитися в Неї тієї безмежної віри та смирення, свідком яких він був. Він прийняв Матір Божу як безцінний духовний скарб, як живе нагадування про свого Вчителя, як серце новонародженої Церкви.

Іоанн біля підніжжя хреста стає образом кожного вірного християнина. Усиновлення, що відбулося на Голгофі, не обмежується лише ним одним; воно поширюється на всіх, хто наслідує його безстрашність та любов. Для тих вірян, які з терпінням несуть свій життєвий хрест, які залишаються вірними Христу навіть у часи випробувань і темряви, які знаходять у собі мужність співстраждати Йому, лунають ті самі слова: «Ось твоя мати!». Пресвята Богородиця діва Марія стає Матір’ю для кожного, хто любов’ю та вірністю перемагає страх і йде за Її Сином до кінця.

Тому і сьогоднішнє свято Успіння сповнене не лише смутком розлуки, а й глибокою радістю. Завершуючи свій земний шлях, Пресвята Діва не покидає своїх дітей, а переходить у вічність до Свого Сина, щоби з ще більшою силою піклуватися про них. Її відхід — це не втрата, а віднайдення, бо Вона на віки віків залишається Матір’ю не лише для невеликого кола апостолів, а й для всього християнського роду, піклуючись про кожного, хто з вірою звертається до Неї.

---

Богослужіння, присвячені Успінню Пресвятої Богородиці, пронизані особливим настроєм світлої печалі, в якому земна скорбота розлуки поєднується з передчуттям Небесної радості. Вже напередодні свята, під час Всенічного бдіння, богослужбові тексти сповнені дивовижного подиву: як Та, що вмістила у своєму лоні саме Життя, може зазнати смерті? Як джерело безсмертя схиляється перед законом тління? Описуючи людський сум апостолів, що зібралися біля Її смертного одра, Свята Церква водночас прославляє Її відхід як перехід до істинного життя, як довгоочікувану зустріч Матері з Сином, де смерть стає не кінцем, а лише порогом, що веде до слави Царства Небесного.

У день свята у Свято-Озерянському храмі звершувалися рання та пізня Божественні Літургії. Із проповіддю, присвяченою святу, до вірян звернувся настоятель архимандрит Никодим (Силко):

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

«Ангели, Успіння Пречистої бачивши, здивувалися: як Діва возноситься від землі на небо». І свято це є воістину радісним, бо Божа Матір після Свого земного життя возноситься на Небо, щоб перебувати зі Своїм Сином. Сьогоднішнє Євангеліє нагадало нам, як біля хреста Господь усиновив усіх нас Пресвятій Богородиці, кажучи апостолу Іоанну: «Ось Мати твоя», а Їй: «Ось син твій». Ми повинні усвідомлювати, що всі ми є дітьми Божої Матері, і це свято, що відзначається сьогодні, дає нам ще більшу надію на те, що Вона буде заступатися за нас перед Своїм Сином, Господом Ісусом Христом.

Існує така ікона, «Несподівана Радість», на якій зображено історію грішника, що йшов на злу справу, але звернувшись у молитві до Божої Матері, був помилуваний Її Сином за Її благанням. Звісно, наші молитви часто сповнені прохань, ми постійно чогось хочемо для себе, але при цьому ми мусимо не забувати дякувати Господу за все, бо ніщо в житті людини не відбувається без волі Божої. Будь-які події, що стаються з нами на землі, є промислом або допустом Божим. І часто лише з плином часу ми розуміємо: якби колись раніше все складалося лише за нашими бажаннями, нині нам могло б бути набагато гірше. Тому потрібно завжди дякувати Господу і за добре, і за те, що видається нам поганим, адже воно може бути корисним для нашої душі. Господь спасає нас різними шляхами, вказуючи нам у цьому житті різні стежки до спасіння, аби ми стали наслідниками Царства Божого, бо всі ми прийшли у цей світ не випадково. В житті випадковостей не буває — все відбувається за волею Божою.

Тому сьогоднішнє свято є радісним: Божа Матір перебуває на небі зі Своїм Сином, Вона чує наші молитви і є нашою Заступницею у всьому, як любляча мати. Згадаймо, до кого ми зверталися в дитинстві у скруті? Звісно, до матері. Так само і перед Нею ми назавжди залишаємося Її маленькими, люблячими дітьми. Тож ми повинні радувати нашу Небесну Матір своїми вчинками, а не засмучувати Її гріхами. І робити це можна своїми добрими справами, бо що піде з нами у вічність? Лише те добро, яке ми зробили для когось — ось це справді наше. А те, що роблять для нас, — то не наша заслуга.

Тому намагаймося робити більше добра, і в людях бачити лише добре, адже оточуючі — це наше дзеркало. Якщо ми бачимо в інших лише негативне, це означає, що й самі ми маємо ці недоліки, які у інших засуджуємо. А коли ми здатні побачити в людині радість, добро, успіх — це і є відображення нашої власної сутності. Нехай допоможе нам Господь Бог, Пресвята Богородиця та всі угодники Божі гідно прожити земне життя і не посоромити ім’я Господа нашого Ісуса Христа. Амінь!

---

Особливою прикрасою святкування Успіння, що звершується ввечері самого дня свята, є Утреня з чином Погребіння Божої Матері — звичай, що виник у святому місті Єрусалимі та згодом поширився в усьому православному світі. У центрі храму, наче в гробниці, спочиває плащаниця із зображенням пречистого тіла Богородиці, і перед нею, за подобою служби Великої Суботи, лунають зворушливі «Похвали» — піснеспіви, де плач за померлою поєднується з прославленням Її Небесної слави та заступництва за людський рід. Завершує це незвичайне богослужіння урочистий хресний хід навколо храму, під час якого вірні немовби супроводжують Діву Марію в останню земну путь, долучаючись до таємниці Її переходу від земного життя до вічності та сповнюючись надією на власне воскресіння у Царстві Божому.

На завершення святкових богослужінь настоятель архимандрит Никодим побажав вірним міцності духу та Божої допомоги за молитвами Богородиці, закликавши їх ніколи не впадати у відчай, і не лише з вірою, а й з глибокою впевненістю приймати всі життєві обставини як Божий Промисел, що завжди веде нас до спасіння.

---

Огороди мої помисли, Христе мій, бо Стіну миру я оспівати насмілююсь, Чисту Матір Твою; на камені утверди слова мої, і в тяжких помислах заступи мене, бо Ти виконуєш благання тих, що до Тебе взивають і з вірою просять. Ти даруй мені слово натхненне і помисли чисті, бо всякий дар просвітлення від Тебе посилається, Світлоподателю, що в утробу вселився приснодівствену.
(ікос свята Успіння)

---

Альбом світлин свята Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії