Світлий, але й трагічний; простий і прямий, та такий нелегкий; радісний, як весняний ранок, але й повний невимовної туги та печалі – шлях Великого посту. Сповнена цими парадоксально співіснуючими протилежностями, завмирає розбуджена від суєти повсякденності душа, щоб замислитися над головним питанням цих благословенних семи тижнів: хто для мене Христос? Яке місце обираю я для Господа у моєму житті? Як далеко я від Нього, чи хочу стати ближче?
Ніколи не примушує, нікого не приневолює Син Божий, але всі ті, хто бажає бути з Ним, саме зараз прагнуть усім життям своїм відповісти на той заклик, що першим пролунав з вуст Господа на самому початку Його проповіді серед людей: “Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!” (). Знов і знов, кожної весни, повертаються діти Божі до цієї школи покаяння, щоб вчитися жити чисто, свято, праведно, готуючи себе до екзаменів Страсного тижня та до всієї повноти зустрічі зі Христом у найвеличнішому святі Воскресіння.
Свята Христова Церква особливо поглиблює молитву в ці перші дні Великого посту. На протязі першого його тижня у Свято-Озерянському храмі щоденно звершувалися богослужіння. Довгі чини полуношниці, утрені, часів та вечірньої із кафізмами й пареміями; і коротка, але дуже містка молитва Єфрема Сирина із земними поклонами, що повторюється, наче пульс богослужіння, і напрочуд об’ємний та образний Великий покаянний канон Андрія Критського – всі багатства свого духовного надбання відкриває Церква вірянам, й спільним зусиллям підтримують вони один одного у особистому подвигу.
У четвер читання покаянного канону в Свято-Озерянському храмі очолив Високопреосвященніший Онуфрій, митрополит Харківський і Богодухівський. Після спільної молитви правлячий архієрей звернувся до парафіян та гостей храму: «Всечесні отці, дорогі брати й сестри! Сердечно вітаю вас із початком Великого посту! Сьогодні ми завершили читання Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського. Молитовна поезія канону образами зі Старого та Нового Заповітів закликає нас до покаяння та освітлює шлях нашого подвигу в дні Великого посту. Цей піст даний нам для стриманості, молитви й для утвердження нашої Православної віри, що її дарував нам Христос, що завжди веде нас до перемоги й до миру, та об’єднує всіх нас. Завжди, за всіх часів, Церква Христова несла народу єдність, а не розбрат.
Так і ми з вами сьогодні були єдині у покаянній молитві, слухаючи та читаючи канон Андрія Критського. “Помилуй мене, Боже, помилуй мене!” – молимо ми Господа, осіняючи себе хресним знаменням, і просимо у Нього допомоги та захисту. Нелегкий наш життєвий хрест, але ми мусимо гідно нести його, бути вірними синами та дочками нашої віри Христової, від початку до кінця свого життя утверджувати та зміцнювати її.
Наша душа – це наш Храм Божий, який зводиться нашим щоденним хрестоносінням. Його ми маємо наповнювати молитвою, зберігати в ньому, як святиню, вчення, що ми почерпнули у Святому Письмі та у Святих Отців. Всі ми підемо з цього світу, але душа безсмертна, і поки ми тут, мусимо гідним життям, молитвами та добрими справами підготувати її до вічного життя.
Великий піст, за словами святих Отців, є весна духовна, коли, як весняні квіти, розквітають душі. Цей час – можливість для кожного з нас розквітнути духовно, прикрасити свої душі чеснотами. І також це добра нагода, щоб посилити свої молитви за мир у нашій Україні, у нашій Церкві, за мир для всього нашого народу Божого, щоб завжди жила наша віра Христова та наша Богом бережена Церква. Бажаю всім нам терпіння, лагідності, смирення, щоб ми гідно пройшли шлях Великого посту й з радістю зустріли велике торжество Воскресіння Христового, амінь!»
На протязі усієї Святої Чотиридесятниці в будні дні, щоб не порушувати посту, не звершується повна Божественна Літургія. Але, щоб не позбавляти вірян спасительних Таїн Христових, по середах та п’ятницях відбувається богослужіння Передосвячених дарів – Літургія Григорія Двоєслова.
У п’ятницю, на завершення постових богослужінь першого тижня посту, настоятель Свято-Озерянського храму архимандрит Никодим (Силко) звернувся до парафіян: «В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа! Вітаю всіх із закінченням першого тижня посту! Хочу сьогодні звернути вашу увагу на те, про що ми чули у Старозаповітних читаннях, які звучали у храмі протягом цього тижня. Неодноразово у Старому Заповіті ми бачимо дивовижні випадки, коли Господь змінює Свою волю, змінює на милість Свій гнів на весь народ – через одного чи кількох праведників. Господь рятує Ноя з сім’єю від Всесвітнього потопу (), змінивши своє рішення про повне знищення людства, яке розбестилося і повністю звернулося до зла. Рятує праведного Лота з його сім’єю під час винищення міст Содома та Гомори (). Й багато інших подібних прикладів є у Святому Письмі Старого Заповіту. Тут ми бачимо якусь таємницю Божого промислу, коли Господь змінює долю всього світу через одного праведника.
Думаю, що й зараз, серед нас, теж є такі люди, які живуть справді праведним життям. Саме завдяки їм Господь Бог виявляє милосердя до всіх нас, грішних, змінює гнів на милість і скасовує страшні та, здавалося б, невідворотні події, даючи нам ще можливість покаятися у гріхах, виправити своє життя. Так і під час спільної молитви у храмі завжди відчувається, що є поряд ті, хто щиро, не напоказ молиться, хто повністю віддається волі Божій, співчуває нашому народові, просить Господа Бога змінити гнів на милість до нас, грішних.
Тому втішно було бачити всіх вас у храмі цього першого тижня Великого посту, який ми прожили гуртом. Дякую вам, що знайшли можливість бути тут, підносити спільну молитву, тому що разом ми – сила. Дякую тим, хто був у понеділок та вівторок на особливо довгих богослужіннях, коли одразу після вечірні, без перерви, ми читали Покаянний канон Андрія Критського, – це свідчить про ваше особливе прагнення до молитви. І вчора, у четвер, коли з Божої милості очолював читання канону наш архипастир, Високопреосвященніший митрополит Онуфрій, теж було відрадно бачити, як багато молільників було на богослужінні. Багато хто з вас у середу і сьогодні приступив до прийняття святих Христових Таїн Тіла й Крові Господа нашого Ісуса Христа, з’єднався з Господом. Все це – втішні свідчення вашої небайдужості, прагнення покаяння, бажання виправитися.
У Книзі Буття розповідається, як Господь насадив рай в Едемі, і з нього виходила річка. Адам і Єва не послухалися Господа та були вигнані з раю (). Й тепер нам, щоб увійти до цього раю, треба боротися, треба йти проти течії тої річки. А це дуже складно. Просто тільки плисти за течією, але так пливе тільки все погане та неживе – сміття та дохла риба. А ми маємо всіма силами прагнути йти вгору проти течії. Тому закликаю всіх вас і надалі тримати піст, який полягає не в харчових обмеженнях, а в тому, щоб стояти на варті своєї душі, зберігати її від лукавих помислів, щоб відкрити своє серце для ближніх, бачити їхні потреби та допомагати їм із радістю та без нарікань. Тоді й стане цей піст нашою весною духовною. Маємо не зневірюватися, не журитися і не робити з поста якоїсь жалоби, а бути життєрадісними, бо попереду на нас чекає свято усіх свят – Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа.
У це велике свято Великодня ми зможемо увійти і стати причетними йому настільки, наскільки підготуємо себе за цей час посту, наскільки зможемо повернути себе до справжнього життя, до його радості, що висвітлює наші душі, розвіює зневіру та страх і дає силу йти до світла Христового, в якому чекає нас воскреслий Господь наш Ісус Христос, амінь!»
У першу суботу Великого посту Церква почитає пам’ять великомученика Феодора Тирона, та згадує його чудо, коли, вже через 50 років після мученицької смерті, під час великого посту святий Феодор застеріг Константинопольського архиєпископа та вберіг вірян від ідоложертовної їжі, натомість порадивши їм вживати коливо. У пам’ять про цю подію напередодні суботи у храмах освячують коливо та роздають його вірянам.
У першу неділю посту чиниться празнування Торжества Православ’я у пам’ять VII Вселенського собору, що ухвалив шанування ікон та затвердив нашу віру у всій її повноті. В цей день у Свято-Озерянському храмі були звершені рання й пізня Божественні Літургії та молебний спів Торжества Православ’я.
Господи і Владико життя мого,
дух лінивства, безнадійності, владолюбства й марнослів’я не дай мені.
Дух же ціломудрості, смиренномудрості, терпіння й любові даруй мені, Твоєму слузі.
Так, Господи Царю, даруй мені бачити мої гріхи й не судити брата мого,
бо Ти благословенний на віки вічні, амінь.
Й ще трохи про те, чому саме ми вчимося у дні Великого посту – у есе викладачки недільної школи Свято-Озерянського храму Галини Василівни Теличко.
