«Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх ()». У боях під Бахмутом, захищаючи співвітчизників, своє життя за них віддав воїн Андрій Вікторович Унтура.
Андрій народився 6 лютого 1992 р. у селі Рокитному на Нововодолажчині Харківської області. Тут він ріс, закінчив школу, здобув професію у Рокитненському професійно-аграрному ліцеї. Після 2014 року, відірвавшись від мирних справ, мужньо захищав державу у зоні АТО. Для всіх, хто його знав, він назавжди лишиться у пам’яті чоловіком сміливим і відвертим, добрим й працьовитим, завжди сповненим оптимізму та готовим допомогти – взірцем гідного громадянина України.
Архимандрит Никодим (Силко) знав Андрія із самого дитинства, відколи хрестив його у Архангело-Михайлівському храмі, де був настоятелем у той час. Коли хлопець став дорослим, він багато працював над відбудовою та реставрацією храму й завжди відразу ж відкликався на прохання допомогти. Після початку війни, коли Андрій пішов до лав ЗСУ, щоб боронити рідну землю, архимандрит Никодим теж постійно підтримував із ним зв’язок, до того дня, 29 січня 2023 року, як він урвався…
Чин відспівування загиблого воїна у селі Рокитному звершив архимандрит Никодим (Силко). У останню путь почесно проводжали Андрія родичі, друзі, односельчани та військові побратими.
«В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа! «Блажен шлях, яким ти йдеш, душе, коли тобі уготоване місце для твого спокою». Такі слова ми чули сьогодні у молитві, якою зверталися до Бога. Нині ми проводжаємо в останній шлях свого земного життя новопреставленого воїна Андрія… Є дві великі тайни життя людини. Перша – людина не знає, де вона народиться, а друга – коли і як вона буде помирати. Андрій виконав свій обов’язок, короткий час свого життя прожив так, щоб бути нам зразком. Він не злякався й пішов захищати нашу Батьківщину. І сьогодні він – Герой, він – приклад для всіх, як потрібно ставитися до своєї Батьківщини. Прийміть мої співчуття, усі родичі та близькі, із втратою вашого сина і нашого земляка Андрія. Він прожив таке коротке життя, але скінчилося воно подвигом, і своїм героїзмом він показав, як потрібно жити кожній віруючій людині, амінь!», – сказав архимандрит Никодим на завершення чину відспівування. Прощальні слова, сповнені скорботи, вдячності й любові промовили староста села Сергій Олександрович Дідусенко, директор ліцею Наталія Михайлівна Хихля, класний керівник Валентин Вікторович Біда, товариші по службі, друзі та однокласники.
