Свідками подій, що сталися два тисячоліття тому на горі Фавор, були лише три найздібніших Христових учня, та й їм Вчитель заборонив розповідати про те, що вони почули і побачили – аж до Свого Воскресіння. Й те нестримне святеє сяйво, що сповнило тоді усе навкруги, те неземне, вічне, небачене на землі світло, що перемагає усяке зло та унеможливлює саме його існування – лишилося тайною. Та якимось незбагненним чином пам’ять про це дивне божественне світло зберігається у самій глибині душі кожної віруючої людини. Раптові відблиски його ми безпомилково впізнаємо у певних людях та подіях, й у самих собі, можливо, не відразу, але із часом – завжди. Тоді вторує душа апостолу Петру : “Господи, добре бути нам тут!”, з усіх сил бажаючи утримати жадане відчуття сповненості Божою присутністю. Й чує у відповідь слово Бога-Отця – свідчення про Христа, що вказує єдиний шлях до здійснення цього бажання: “Це Син Мій, Його слухайте!“.
Напередодні святкового дня у Свято-Озерянському храмі відбулося урочисте вечірнє богослужіння, де у спільній молитві, дослухаючись до слів святого предання Православної Церкви, віряни готувалися зустріти день Преображення Христова.
В світлий та теплий день Божого Свята у сповненому віруючими храмі було звершено ранню та пізню Божественні Літургії. Настоятелю архимандриту Никодиму (Силку) співслужили клірики храму. Після богослужінь були прочитані особливі молитви на освячення плодів нового урожаю, що за прадавньою традицією здійснюється у цей день, й усі бажаючі могли освятити яблука, виноград та інші фрукти на подвір’ї храму. На закінчення богослужіння настоятель привітав вірян зі святом, подякував усім за спільну молитву та побажав Божого благословення на усі добрі діла.
Преобразився Ти на горі, Христе Боже, показавши ученикам Твоїм славу Твою, скільки їм можна було. Нехай засяє i нам грішним світло Твоє споконвічне. Молитвами Богородиці, Світлодавче, слава To6i.
Замислитися над справжнім значенням простих та звичних речей запрошує нас у своєму новому есе викладачка Недільної школи для дорослих Свято-Озерянського храму Галина Василівна Теличко.
Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру (Євр. 13:7). Наголошуючи на необхідності пам’ятати й шанувати тих, хто допомагав стати на шлях до Господа і підтримував під час перших кроків на ньому, а також й усіх, хто вчив нас тому потрібному та доброму, що знадобиться у житті, ці слова апостола Павла часто згадує у своїх проповідях настоятель Свято-Озерянського храму архимандрит Никодим (Силко). Із його благословення сьогодні ми публікуємо розповідь парафіянки нашого храму Людмили Володимирівни Кондул (Кубасової), яка все своє життя викладає дітям музику – мистецтво, що вчить юні души натхненню творчості та через себе являє красу і гармонію Божого створіння. Сама вона каже про себе, що «не дуже цікава людина», але ж у Господа немає нецікавих людей, кожна особистість неповторна й значима у Його незбагненному замислі.
Людмила Володимирівна народилася у Харкові 14 травня 1950 року. Вчилася у 18-й міській школі, а у 1975 році закінчила Харківську консерваторію. Вже 53 роки працює викладачем у Дитячій музичній школі №7 ім. М. П. Мусоргського, у фортепіанному відділі. Дванадцять років займала посаду завуча школи. Виховала багато поколінь музикантів, її учні успішно виступали на обласних та міських фестивалях і конкурсах.
Наша родина жила на Холодній Горі, і повз Свято-Озерянський храм я часто проходила, але жодного разу не заходила всередину. І вже тільки в 1990 році, коли старший брат поїхав до Ізраїлю, вдома були негаразди, депресивний такий час був, тоді вперше зайшла я до цього храму. Служби не було, але я дивилася на свічки, що тихенько горять, на ікони, і так стало добре… Була думка — чи маю я право перехреститися, чи ні, я ж не хрещена… Ось тоді мене вперше благодать торкнулася, — згадує Людмила Володимирівна. Читати далі →
Історичні джерела, що містять відомості про життя та діяльність князя Володимира Великого, досить бідні та непевні. Багато зі свідчень про цю, безперечно, видатну навіть на тлі найвпливовіших своїх сучасників людину є або благочестиво-повчальним виховальним перебільшенням, або поетичною народною фантазією, або, навіть, свого роду політичною пропагандою, що виникла вже за імперських часів. Але й зараз, у ці дні, що так наочно вчать відрізняти правду від неправди, беззаперечно можна стверджувати, що справа Володимира не була марною, що саме завдяки його волі й рішучості наші прапрадіди долучилися до світла справжньої православної віри, й дарована нею любов Христова надихала безліч поколінь наших предків у їх найкращих задумах та вчинках.
Радісному дню престольного свята передувало вечірнє Богослужіння, яке очолив настоятель Свято-Озерянського храму архимандрит Никодим (Силко). Йому співслужили клірики храму і священники Харківської та Ізюмської єпархій.
Ранок святкового дня почався читанням акафіста святому Володимиру, що його звершив настоятель. Потім почалася Божественна Літургія, на якій було виголошено особливу молитву за медичних працівників України:
Господи Милостивий і Творче всього світу! Нині молимося Тобі за всіх лікарів і медичних працівників, що несуть свій подвиг у нелегку годину війни, незважаючи ні на страх, ні на тяжкі обставини.
Прохаємо Тебе, Владико: зміцни всіх покликаних на лікарняне служіння ближнім своїм. Сам бо сказав, Боже наш, що більшої любові немає за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх. Тому, сподіваючись на милосердя Твоє до роду людського, прохаємо укріпити душевні і тілесні сили медиків наших, щоб вони і надалі мужньо і самовіддано несли подвиг свій великий.
Єдиний Ти, Господи, Податель життя і здоров’я, але через лікарів дав Ти нам земних цілителів і помічників, яких шануємо і про яких Тебе молимо, Джерело зцілення і любові, Котрому похвала від нас оспівується: Отцю, Сину і Духові Святому, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь!
За Богослужінням молилися за нині тезоіменитого президента нашої країни Володимира Олександровича Зеленського, а також вшанували пам’ять загиблого на початку війни регента-псаломщика Свято-Озерянського храму Володимира Ілліча Валуйського. У проповіді по Богослужінні протоієрей В’ячеслав Коваль, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці у місті Чугуєві, закликав вірян молитовно звернутися до святого Володимира із проханням дати нам розум, щоб побачити різницю між справжнім вченням Христа та тим більш-менш прихованим язицтвом, на яке ми так схильні постійно його перетворювати.
Після святкової Хресної ходи настоятель архимандрит Никодим (Силко) звернувся до вірян із пастирським словом: «В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа! Вітаю всіх вас із нашим спільним престольним святом! Коли добудовувався наш Свято-Озерянський храм, не вистачало коштів на закінчення будівництва. Тоді було зроблено оголошення, що один з вівтарів буде освячено на честь небесного покровителя того, хто допоможе у будівництві храму. І знайшлася така благочестива людина, на ім’я Володимир, завдяки якій будівництво було завершено. Тому цей боковий вівтар був освячений найпершим, і вже після освячувався великим освяченням увесь храм.
Рівноапостольний великий князь Володимир приніс світло Христової віри у цю землю, в нашу Київську Русь. З нього почалося широке поширення християнства серед наших предків. І тому, коли ми святкуємо пам’ять святого рівноапостольного Володимира, наш обов’язок – згадати наших учителів. Усіх нас хтось виховував, навчав, вів до Бога, тож треба пам’ятати та шанувати вчителів та наставників. Багато хто з вас – вже літні люди, які ще пам’ятають той час, коли була повага до вчителів, до старших. Особливо пам’ятаємо першу вчительку, яка завжди вкладала всі сили у своїх вихованців, щоб вони були зразковими учнями та стали добрими людьми. Ми росли, в якийсь момент розпочинався наш шлях до Бога, і, звичайно, треба пам’ятати про тих, хто нам допомагав та сприяв. У кожного це був свій шлях, просто так ніхто не опиняється у храмі, цьому передують якісь події та зміни у людині. І у кожного, зазвичай, є хтось, хто вперше приводить до Бога.
Надалі, за можливістю, кожен вже розвивався в міру своїх сил, наскільки він міг духовно пізнати Бога і продовжувати безперервно пізнавати Його до сьогодні. Тому що всі ми різні, у кожної людини свої погляди, свої розуміння та усвідомлення, свої принципи життєві – все це різне, а Бог один. Й усі ми мусимо до кінця свого земного життя стати спадкоємцями Божого Царства. Заради того і була хрещена Свята Київська Русь рівноапостольним Володимиром, щоб наші предки й ми самі жили не в темряві невігластва та забуття, а гідно, по-християнськи, як учить Святе Письмо, і оспівували з Господом нашим Ісусом Христом Його Славу на віки віків, амінь!»
Уподібнився ти купцеві, що шукає доброї перлини, славнодержавний Володимире, коли сидів на високому престолі матері городів наших, Богом береженого Києва. Розвідуючи і до Царгороду посилаючи пізнати православну віру, ти знайшов неоціненну перлину, Христа, що обрав тебе, як другого Павла, і змив у святій купелі сліпоту твою душевну й тілесну. Тим-то святкуємо твоє успіння ми, твої люди. Молися за спасіння вітчизни твоєї і множества людей її.
