Багато існує повчань та пояснень щодо Великого посту, в проповідях святих отців Церкви та красномовних сучасних священників, у змістовних богословських трудах — як для тих, хто робить свої перші кроки у Христовій Церкві, так і для тих, хто постує вже десятки років. Звісно, дуже корисно підготувати себе до розумного постування, намагаючись засвоїти хоча б дещо із сказаного та написаного про Святу Чотиридесятницю, побудувавши план свого посту, давши певні посильні обітниці й наклавши на себе помірковані обмеження.

Та ось ґвалт, гуркіт та невпинну суєту світу покриває велична тиша. Й у чистому, прозорому, немовби уповільненому часі посту душа стає перед Господом Христом — в однині, якою вона є насправді, з усіма вадами, але й в усій красі своєї неповторної обдарованості. Десь дуже далеко залишається усе те, що ввижалося значущим та важливим, що, начебто, “знав” та “розумів”. І зовсім нові обрії та горизонти постають у цій потаємній, сокровенній бесіді душі зі своїм Творцем.

Саме у ці, найперші дні посту, так ясно відчувається, як далеко від Бога відносить нас невпинна течія “повсякденного життя”, як віддалилися ми від ціломудрості, смирення, терпіння та любові, як цілковито віддані ми лінивству, безнадійності, владолюбству і пустомовству. Та ще сильніше нині починає відчувати душа безмежну любов Божу, що віддала найдорожче задля нашого спасіння, що приймає навіть крихітну краплинку каяття, що прощає нам все, та на наш непевний крок робить назустріч сто своїх кроків.

---

У останній день перед початком Великого посту — Прощену неділю — віряни просять прощення та самі намагаються простити кожному усі навмисні та ненавмисні провини, тому що неможливо тримати піст із образою у серці. У цей день у Свято-Озерянському храмі після пізньої Божественної Літургії була звершена Вечірня з чином прощення, після чого настоятель архимандрит Никодим (Силко) звернувся до вірян із пастирським напуттям на піст: «В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа! Наше земне життя швидкоплинне. День і ніч приходять на зміну одне одному, летять тижні, місяці й роки, і ми невпинно наближаємося до його закінчення. Ми ніяк не можемо це змінити, бо так влаштований світ — всі ми мусимо постати перед Господом Ісусом Христом. Сьогоднішнє євангельське читання говорить нам про те, що серце людини завжди перебуває там, де знаходиться її найбільша схильність, її “скарб”. І Господь нагадує нам про те, наскільки ціннішим за усі земні скарби для нас є Скарб Небесний. Він закликає нас дбати про вічне, про свою душу, про спасіння (Мт. 6:14-21).

Тому для нас це земне життя має тільки одне призначення, ми повинні прожити його так, щоб стати спадкоємцями Царства Божого. Усі ми — багаті та бідні, начальники й підлеглі — усі постанемо перед лицем Господнім та дамо відповідь за прожите життя. Для цього й установлено піст, щоб ми стояли на варті своєї душі, щоб докладали зусиль для виправлення своїх вад і помилок у думках та вчинках, щоб у цей час покаяння ми стали ближчими до Бога.

Тож дай, Господи, щоби прийдешній Великий піст приніс благо нашій душі, щоб вів нас до спасіння. Кожну добру справу необхідно починати з примирення. Обов’язково потрібно примиритися один з одним, пробачити всі образи та непорозуміння. У цьому житті ми часто спокушаємося, помиляємося — і ранимо та ображаємо одне одного. Але через своє самолюбство й егоїзм ми не хочемо розібратися в ситуації, спробувати зрозуміти кривдника, а починаємо злитися, вигадувати собі всілякі підозри. Так наше самолюбство зростає до гордині, яка змушує нас затаїти образу, тримати зло в душі, та, що найстрашніше, мститися людині, на зло відповідати злом.

Тому, дорогі мої, прошу у вас вибачення. Всі ми люди, земні й смертні, всі маємо гріхи і всякого роду непорозуміння. Тому, якщо когось я чимось образив, словом, ділом, думкою та всіма своїми почуттями — у всіх прошу вибачення. Вибачте, отці, брати і сестри. Бог своєю благодаттю та людинолюбством нехай пробачить усіх нас, завжди, нині і повсякчас, і на віки віків, амінь!». Настоятель благословив парафіян на початок посту та закликав у самообмеженні, покаянні та виправленні себе уникати поширеної помилки й не перетворювати піст на траур, натомість завжди й усюди зберігаючи радість Христову.

---

Перший тиждень Великого посту, як початок всякої непростої справи — дуже важливий та потребує чималих зусиль. У ці дні віряни намагаються якомога більше часу присвятити зосереджений молитві, а ті, хто має можливість, приходять на соборну молитву до храму. З понеділка по п’ятницю у Свято-Озерянському храмі о восьмій годині ранку розпочиналося богослужіння полуношниці, утрені, часів та вечірньої за постовим чином, який значно розширює ці служби добового кола, додаючи до них, зокрема, читання псалтирі та численні повтори молитви Єфрема Сиріна із земними поклонами. Денне богослужіння тривало близько п’яти годин, а у середу та п’ятницю вечірня завершувалася Літургією Передосвячених Дарів, під час якої священство та віряни причащалися Святих Христових Таїн.

Із понеділка по четвер о четвертій вечора у храмі починалося богослужіння великого повечір’я з читанням покаянного канона преподобного Андрія Критського. Написаний ще у VII столітті, цей видатний твір візантійської гімнографії глибоко відображає покаяння душі через біблійні образи та особистий досвід автора. Цей канон, що складається з 250 строф, був створений як особистий покаянний молитовний твір, але згодом став невід’ємною частиною богослужіннь Великого посту.

У середу читання канону у Свято-Озерянському храмі очолив високопреосвященніший Онуфрій, митрополит Харківський і Богодухівський. Йому співслужили настоятель, клірики храму та священство Харківської єпархії. Після завершення читання владика привітав вірян із початком Великого посту — Весни Духовної, закликав зберігати у серці вдячність Господу за усі Його прекрасні дари та докласти зусиль для покаяння, для очищення душі у цей сприятливий час; подякував за спільну молитву за мир у нашій Україні, за її синів та доньок, що мужньо захищають Батьківщину, та благословив вірян гідно, із радістю пройти шлях посту й зустріти найвеличніше свято Пасхи, Воскресіння Христового.

---

Завершуючи Літургію Передосвячених Дарів у п’ятницю, настоятель архимандрит Никодим звернувся до парафіян із пастирським словом: «В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа! Закінчується перша седмиця Великого посту, яку ми пройшли в подвигу посиленої спільної молитви. Дякую всім, хто знаходив можливість приходити в ці дні до храму, хто підносив молитви до Бога, звершував поклони, каявся у своїх гріхах.

Сьогодні під час Літургії Передосвячених дарів ми чули читання з книги Буття про те, як Адам був вигнаний з раю (Бут. 2:20 – 3:20). Якщо ми уважно слухали ці слова Писання, то ясно побачимо і причину вигнання. Бог поклав заборону на куштування плодів від древа пізнання добра і зла, що росло серед раю, де в блаженстві та достатку жили Адам і Єва. Цю заборону можна назвати першим постом — обмеженням людини в чому-небудь. Але Адам і Єва порушили цю заповідь Бога. Змій легко переконав Єву, що з’їсти цей плід можна й потрібно, Єва зірвала його, скуштувала та передала Адаму, і той теж скуштував. Після цього вони зрозуміли, що нагі, відчули сором та прикрилися фініковими листами, і стали ховатися від Бога, коли почули його голос у райському саду. Коли ж Бог запитав Адама, чи не їв він забороненого плоду, той одразу ж звинуватив Єву, а вона сказала, що винен змій. Так Адам та Єва, замість того, щоб визнати свою помилку і покаятися, просто перенесли свою відповідальність на іншого.

Так відтоді і повторюється ця історія в житті кожної людини, знову і знову, нескінченну кількість разів. Ми робимо гріх, з’являється сором, ми починаємо ховатися, обманювати. Починаючи з найменшого, як, наприклад, коли ще в дитинстві ми розбивали чашку і намагалися все приховати, щоб уникнути наслідків. І до найважчих та найстрашніших гріхів, що руйнують наше життя — ми так само переносимо провину на когось: винен хто завгодно, тільки не я. У цьому причина всіх наших бід і негараздів — ми не каємося, не хочемо виправляти своє життя, нас не вчить минуле, ми думаємо, що мудріші, хитріші, все обійдеться і все буде в нас прекрасно. Але, на жаль, наступаючи, за прислів’ям, на ті самі граблі, ми знову й знову пожинаємо ті самі наслідки скоєного гріха.

І в цей час Святої Чотиридесятниці ми покликані почути той голос Господа, про який говорить Іоанн Богослов: «Ось Я стою під дверима і стукаю. Якщо хто почує Мій голос і відчинить двері, то Я увійду до нього і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» (Об. 3:20). Господь поруч, ми мусимо усвідомити, наскільки вкоренився в нас гріх і як сильно ми потребуємо Його допомоги, і відчинити Йому своє серце й душу. Тільки від нас самих залежить наше виправлення — якщо захочемо, Господь нас підтримає та допоможе, якщо не побажаємо, то так і будемо день за днем ходити по колу.

Вітаю всіх вас із закінченням першого тижня Великого посту, бажаю Божого благословення на подальший подвиг його несення. Не бентежтеся, не журіться — ми вийшли на цей важкий шлях і повинні пройти його з Божою поміччю, а наприкінці нього на нас чекає невимовна радість Воскресіння Господа нашого Іісуса Христа. Якщо ми будемо постити, молитися, робити добрі справи, тоді й відчуємо всю повноту цієї радості свята Пасхи Господньої. Нехай допоможе нам Господь Бог, пресвята Богородиця і всі Святі, які так само, як і ми з вами, жили на цій землі та несли подвиг посту, й стали Святими Божими, амінь!».

---

У першу суботу Великого посту Свята Церква згадує великомученика Феодора Тирона, який за часів гонінь на християн при імператорі Діоклетіані у IV столітті відкрито сповідував свою віру у Христа, за що був підданий жорстоким тортурам і спалений на вогнищі. Після смерті Феодора імператор Юліан Відступник, бажаючи осквернити піст християн, наказав окропити ідольською кров’ю продукти на ринках. Феодор з’явився у сні архієпископу Євдоксію і попередив про це, наказавши вірянам натомість вживати коливо (варену пшеницю з медом).

Напередодні суботи у Свято-Озерянському храмі звершувалося освячення колива на честь святого Феодора Тирона, після богослужіння коливо роздали парафіянам.

---

У першу неділю Великого посту віряни святкують Торжество Православ’я. Це свято було встановлене 843 року в Константинополі й знаменувало собою остаточну перемогу православ’я над єрессю іконоборства, яка протягом довгого часу розколювала християнську церкву. Після пізньої Божественної Літургії в цей день у Свято-Озерянському храмі звершувався молебний спів Торжества Православ’я. Цей особливий чин прославляє повноту істинності християнської віри, що її утримує Свята Православна Церква, та нагадує про те, як важливо продовжувати зберігати цю чистоту та повноту і у наш час, і для наших нащадків.

У пастирському напутті з нагоди свята настоятель архимандрит Никодим нагадав вірянам про необхiднiсть благоговійного ставлення до образу Божого, зображеного на іконах Господа та Святих Божих, та стримування від крайнощів — не намагатися зібрати якомога більше ікон та розташовувати їх де тільки можливо, не забувати, що перед кожною іконою ми молимося насамперед Господу Богу, тож усі розмови на кшталт “якому образу від чого краще поставити свічку” не мають нічого спільного із вченням Православної Церкви.

«Сьогодні торжествує Церква — незважаючи на жодні перешкоди та випробування, що випадали на її долю в усі часи і донині. За словом Господа: «Я збудую Свою Церкву, і брами аду не переможуть її» (Мт 16:18). Тому, які б складні не були часи, що б не відбувалося у світі, народжену в момент зішестя Святого Духа на апостолів Христову Церкву ніяк неможливо знищити.

Ми повинні твердо розуміти це, особливо в наш час, коли навколо величезна кількість пропаганди та неправдивої інформації. Сьогоднішнє Євангеліє говорить нам «Іди — і подивися» (Ів. 1:46). Перш, ніж говорити про щось, ми мусимо самі це побачити. Допоки особисто не переконаємося в чомусь, ми не повинні приймати на віру чи передавати комусь іще все, що ми зараз читаємо або чуємо, щоби і самим не стати учасниками поширення неправди.

І сьогоднішнє Торжество Православ’я полягає в тому, що ми дякуємо Богові за всю милість, яку Він проявляє до нас. Якщо ми вважаємо себе віруючими, то повинні розуміти, що нічого не буває без волі Божої, завжди і все відбувається тільки з Його волі. Хоч би що коїлося в зовнішньому світі, Господь береже душу кожної людини, бачить усі її прагнення й бажання, і все в житті влаштовує так, щоби привести її до умиротворення, позбавлення від усіх фантазій та ілюзій, щоб повернути її до реальності. Тому дуже важливо для нас зупинятися серед безперервного потоку життєвої суєти й замислюватися, куди веде нас Господь, що насправді відбувається. Тож, дорогі мої, сьогодні ми торжествуємо, ми радіємо, що можемо молиться, приходити в храм Божий і дякувати за цю велику милість Божу для нас грішних, амінь!» — сказав настоятель.

---

Засяяла благодать Твоя, Господи, засяяла на просвічення душ наших, це благоприємний час, час покаяння; покиньмо діла темряви і зодягнімось у зброю світла, щоб, перепливши велике море посту, дожити до триденного Воскресіння Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, що спасає душі наші.
(Стихира Прощеної неділі)

---

Світлини у великому розмірі