Свята Чотиридесятниця завершується спомином двох пов’язаних між собою подій, що відбувалися наприкінці земного життя Спасителя — воскрешення Лазаря, друга Христова, та урочистого, славного входу Господа до Єрусалима напередодні свята Пасхи. Христос, Який Словом Своєї любові зцілив тисячі безнадійно хворих, Який дарував їм радість усієї повноти життя, нині звершує ще більше чудо. Він вириває із обійм смерті та воскрешає свого друга Лазаря, що був мертвим вже чотири дні, Він повертає до світу живих того, чиє тіло вже почало стлівати.

Вістки про нечуване чудо блискавично поширюються серед величезної спільноти ізраїльтян, що зібралися на свято у Єрусалимі та навколо нього. Тому, коли наступного дня Христос входив до міста, чимала юрба з пальмовими гілками у руках, постилаючи свій одяг на дорозі, зустрічала Його як Царя, як довгоочікуваного Мессію — обраного Богом правителя Ізраїлю.

Брамою цих днів ми входимо до Страсної. Сорок днів посту ми готували себе до цієї зустрічі, і ось, із квітами у руках, радісно зустрічаємо Христа. На відміну від тих юдеїв, ми не по чуткам знаємо про перемогу над смертю, про Воскресіння Христа. Це основа нашої віри, наріжний її камінь. Та чи живемо ми цією вірою, чи дійсно повною мірою усвідомлюємо, що зробив для нас Христос? Наближаються дні, що, наче спалах, осяють шлях, яким ми йдемо. Чи справді віримо Христу, чи не боїмося усюди та у всьому слідувати за Ним, щоби увійти у торжество Пасхи Господньої? Чи мало-помалу зів’яне наша радість, немов листя тих пальмових гілочок-ваій, і ми не зчуємося, як опинемося посеред натовпу, охопленого полум’ям злоби?

---

У дні свят у Свято-Озерянському храмі звершувалися урочисті богослужіння. Соборну молитву очолював настоятель архимандрит Никодим (Силко), йому співслужили клірики Свято-Озерянського храму.

У Лазореву Суботу, на завершення Божественної Літургії, парафіяни радісно привітали із 90-річним ювілеєм почесну парафіянку нашого храму, монахиню Ніну. Матушка воліє не дуже багато розповідати про себе. Вона прийняла чернечий постриг від схиархимандрита Іоанна (Маслова) та належала до таємного сестринства на честь Різдва Пресвятої Богородиці, що існувало при Свято-Озерянському храмі у другій половині XX сторіччя. Вже 53 роки монахиня Ніна — прихожанка нашого храму, його ангел-хранитель, живий Світоч Церкви Христової, яка існує саме завдяки таким людям.

Настоятель архимандрит Никодим сердечно подякував матушці за невтомні молитви та побажав усім присутнім мати за взірець її доброту, тиху скромність та щирість.

По привітанню настоятель звернувся до вірян із пастирським напуттям: «В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Сьогодні ми згадуємо, як Христос воскресив Лазаря, який пробув мертвим чотири дні. Закінчилися 40 днів Великого посту, і ми підійшли до Страсного тижня — особливо важливого часу для кожного православного християнина, коли ми ще посилюємо свої молитви та примножуємо добрі справи, щоб із радістю зустріти Свято Свят, Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа.

Господь Ісус Христос прийшов у Віфанію щоб розбудити Лазаря. Так і в ці сорок днів посту Він прийшов до нас, щоб розбудити наші сплячі душі. Він стукав у наше серце, закликав нас до молитви, покаяння і виправлення. Але чи прокинулися ми у відповідь, чи змусили себе повстати від цього сну? Лазар повстав — у відповідь на поклик Господа. А душа наша прокинулася, ожила, чи так само спить непробудним сном гріха? Усе відкладає на потім, думаючи собі: усе це мене не стосується, хтось інший нехай змінює своє життя, тільки не я?

Але неминуче приходить та мить, коли людина залишає цей світ і постає перед Суддею нашим, Господом Ісусом Христом. Ми повинні будемо дати відповідь — як ми жили, чого прагнули, як виправлялися. І особливо страшно, коли люди, які роками приходять до храму, беруть участь у церковних Таїнствах — не усвідомлюють цього, продовжують обманювати й лукавити. Християни мають бути взірцем для всіх довкола, мають висвітлювати все і показувати своїм прикладом найкращий шлях у земному житті. А у нас усе побудовано на обмані, хитрості та егоїзмі.

Господь стукає в серце кожної людини. Він хоче, щоб кожен був спасенний. Але ми самі не хочемо цього. Ми собі вигадуємо всілякі відмовки, живемо якимись ілюзіями, шукаємо чогось надприродного, якихось чудес. Ми не звертаємося до Святого Письма, не хочемо почути Слово Боже, і цим віддаляємося від Нього. А якщо ми самі йдемо від Господа, то і Він ніяк не зможе нам допомогти. У сьогоднішньому Євангельському читанні (Ін. 11:1-45) ми чули слова Марфи, сестри Лазаря: “Господи! якби Ти був тут, не помер би брат мій.” Тож і ми будемо живі, тільки якщо будемо з Господом.

Тому, дорогі мої, ми мусимо виправлятися, змінюватися самі. Не розглядатися навкруги, не чекати когось, а починати з себе. Ми повинні зробити крок назустріч Богу, і Господь до нас зробить тисячу кроків, полегшить наше життя, допоможе нам у всьому. А якщо ми житимемо й далі в брехні, хитрості, лукавстві, егоїзмі, то так нічого й не станеться. Не проживемо життя, а проіснуємо, залишимося в сплячці, перейдемо в інший світ, постанемо перед Господом нашим, і нічого сказати Йому не зможемо. Тому, дорогі мої, змінюйтеся, і нехай допоможе нам Господь Бог, амінь!».

---

У Вербну Неділю у Свято-Озерянському храмі звершувалися рання та пізня Божественні Літургії. Парафіян, вірян, та всіх, хто за традицією прийшов “святити вербу”, настоятель архимандрит Никодим закликав замислитися над значенням сьогоднішнього свята у своєму пастирському слові: «В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Вітаю всіх зі святом, причасників вітаю з прийняттям Святих Христових Таїн, бажаю, щоб Вони послужили вам для здоров’я душі й тіла. Відзавтра розпочинається Страсний тиждень — дні особливої молитви, дні спогаду і співпереживання страстей Господа нашого Ісуса Христа. Ми мусимо зрозуміти, відчути, яку величезну ціну Господь заплатив за наше життя. Скільки прийнято було Ним мук, щоби душа людська досягла спасіння і стала спадкоємицею Царства Божого. Але, на жаль, більшість із нас схильна обирати легкий шлях та поверхневе ставлення, коли Церква сприймається як щось язичницько-магічне, а замість того, щоб боятися відплати від Бога за свої гріхи, ми починаємо боятися того, що відбувається навколо.

Сьогоднішнє Євангельське читання (Ін. 12:1-18) оповідає, як після воскресіння Лазаря Господь певний час залишався в його домі, бо вони були друзями. Сестри Лазаря Марфа та Марія служили Христу за вечерею, і Марія помазала ноги Спасителя дорогоцінним миром — на знак подяки і гостинності. Тоді Іуда Іскаріот обурився і сказав, що краще б було продати це миро, а гроші роздати жебракам. Господь відповідає на це: “вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди”. І понині, коли хтось багато жертвує на будівництво, відновлення та прикрашання храмів Божих, це часто викликає заздрість і роздратування. Але це робиться не за чиєюсь примхою, а на Славу Божу, щоб в усьому служити Богу і дякувати Йому.

Наступного дня Христос входить до Єрусалима. Були передпасхальні дні, у місті зібралося багато людей, поширювалася чутка про чудо воскресіння Лазаря, і всі йшли подивитися на Ісуса. Тоді, виконуючи пророцтво, він сідає на осля і в’їжджає в місто. І всі зустрічають Його й радісно вигукують «осанна в вишніх!». Христа зустрічають як майбутнього царя Ізраїлю, який позбавить народ від гніту Римської імперії і принесе всім мир і процвітання.

Але ці радісні люди ще не знають, що Христос прийшов врятувати все людство від рабства гріху і смерті. Їхні надії не виправдаються, і зовсім скоро той самий натовп кричатиме Пілату «розіпни Його!». Тут ми бачимо, якою ненадійною є людина, як легко вона змінює свої погляди, як швидко може повністю перемінити своє ставлення. Щоб уникнути цієї мінливості людської природи, щоб зберегти тверду вірність Господу, ми можемо брати приклад з новомучеників Православної Церкви, які жили на нашій землі й від нас відокремлені лише кількома поколіннями. Вони йшли на заслання, в гоніння, їх мучили і вбивали, але вони не міняли свої погляди, не підлаштовувалися, а до останньої хвилини залишалися вірними Христу, Істині і Святому Православ’ю.

Ще багато чого можна було б розглянути в сьогоднішньому Євангельському читанні, і отримати користь для душі та те розуміння, яке потрібне нам саме в цей момент, у наш час, для нашого життя. Тому, дорогі мої, читайте Святе Письмо! Саме в ньому, а не серед сучасного неконтрольованого інформаційного потоку, на всі питання знайдете ви відповіді. Намагайтеся не лінуватися, бо лінь — це дуже страшний стан людини. Від лінощів наших розвивається егоїзм, егоїзм живить лінь, і так створюється замкнене коло, з якого все важче вибратися. Тому примушуйте себе провести в подвизі тиждень, що залишився перед Воскресінням Господа нашого Іісуса Христа, — у молитві, у пості, у справах добрих. Хай допоможе нам Господь Бог, Пресвята Богородиця і Святі Угодники, які так, як і ми з вами, жили на цій землі, не боялися трудитися, ревно потрудилися над своїм виправленням і так стали спадкоємцями Царства Божого, амінь!».

---

Як сказав Ти, Господи, Марфі: Я є Воскресіння,
і слово ділом виконав — із пекла Ти викликав Лазаря;
мене, Чоловіколюбче, померлого у пристрастях,
як милосердний воскреси, молюся.
(Стихира Суботи праведного Лазаря)

---

Світлини у великому розмірі