Багато існує повчань та пояснень щодо Великого посту, в проповідях святих отців Церкви та красномовних сучасних священників, у змістовних богословських трудах — як для тих, хто робить свої перші кроки у Христовій Церкві, так і для тих, хто постує вже десятки років. Звісно, дуже корисно підготувати себе до розумного постування, намагаючись засвоїти хоча б дещо із сказаного та написаного про Святу Чотиридесятницю, побудувавши план свого посту, давши певні посильні обітниці й наклавши на себе помірковані обмеження.
Та ось ґвалт, гуркіт та невпинну суєту світу покриває велична тиша. Й у чистому, прозорому, немовби уповільненому часі посту душа стає перед Господом Христом — в однині, якою вона є насправді, з усіма вадами, але й в усій красі своєї неповторної обдарованості. Десь дуже далеко залишається усе те, що ввижалося значущим та важливим, що, начебто, “знав” та “розумів”. І зовсім нові обрії та горизонти постають у цій потаємній, сокровенній бесіді душі зі своїм Творцем.
Саме у ці, найперші дні посту, так ясно відчувається, як далеко від Бога відносить нас невпинна течія “повсякденного життя”, як віддалилися ми від ціломудрості, смирення, терпіння та любові, як цілковито віддані ми лінивству, безнадійності, владолюбству і пустомовству. Та ще сильніше нині починає відчувати душа безмежну любов Божу, що віддала найдорожче задля нашого спасіння, що приймає навіть крихітну краплинку каяття, що прощає нам все, та на наш непевний крок робить назустріч сто своїх кроків.
