День глибокого, майже неземного мовчання, день спокою, що огорнув світ після страшних подій П’ятниці — Велика Субота. Це час, коли бездиханне Тіло Христове спочиває у гробниці, що запечатана каменем та охороняється вартою. Нині тиша панує над усім творінням, яке пережило страшні муки та смерть свого Творця, і тиша ця мала б здаватися завершенням усього доброго, що могло бути у світі, здаватися остаточною темрявою.

Але чому ж тоді ця гробниця, місце скорботи, раптом починає випромінювати таємниче, незриме, але відчутне серцем світло? Чому крізь цю всеохопну печаль, що тепер царює у серцях учнів та жінок-мироносиць, так виразно, хоч і тихо, починає пробиватися проміння надії і зароджується передчуття нечуваної, всеперемагаючої радості?

Відповідь криється у самій суті Того, Хто спочив у гробі. Церква співає цього дня: “У гробі тілом, у пеклі душею, як Бог, в раю ж з розбійником, і на Престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописанний”. Він — саме Життя, що добровільно увійшло в царство смерті. Інший літургійний спів проголошує: “спить Життя, і пекло тремтить”. Й попри все наше маловір’я, відчуваємо ми серцем, що це абсолютна правда, що ми нині стоїмо перед такою повнотою, такою силою, перед Лицем самої сутності існування — Словом, яке звучить навіть у тиші смерті, й тремтить вона, і руйнується навіки. Розриваються вікові пута адові, нищиться влада гнітючої смертної самотності, що є гірким плодом гріха, зцілюється смертна мука богорозділення. Життя вторгається в царство смерті і поглинає її, відкриваючи шлях до Воскресіння.

Велика Субота — це день затамованого подиху, день тихої, споглядальної надії, день пильного молитовного очікування біля Господнього гробу. Це остання, найнапруженіша мить перед світанком нового Дня, перед всеохопним вибухом Пасхальної радості. І ця радість вже не просто передчувається — вона таємничо присутня у цьому священному спокої. Вона провіщується і літургійно, коли наприкінці Великої Суботи, під час урочистої вечірньої літургії святителя Василія Великого, темні скорботні ризи священнослужителів раптом змінюються на сяючо-білі — на знак вже близької, неминучої Перемоги вічного Життя.

---

Утреня Великої Суботи з чином поховання Плащаниці звершується у вечір Великої П’ятниці. Ця служба є однією з найдовших, найзворушливіших і найглибших за змістом у всьому богослужбовому році. Уся вона присвячена спогаду про поховання Господа Ісуса Христа, Його спочиванню тілом у гробі та сходженню душею в пекло для руйнування його влади і визволення душ праведників.

Після співу тропарів Великої Суботи співається повністю 118-й псалом — найдовший у Псалтирі, який традиційно пов’язують з похованням і прославою праведника. Після кожного вірша псалма читаються короткі так звані “Похвали” або “Плачі”. Це унікальні гімни Великої Суботи, що виражають глибокий смуток і плач над померлим Спасителем, прославу Його смирення, любові та жертовності, надію на Його Воскресіння.

Потому звучить Канон Великої Суботи, що оспівує тайну погребіння Спасителя, а у дев’ятій пісні — зворушливий до сліз діалог Матері Божої з Христом біля гробу. Ірмоси канону (“Хвилею морською…”) вважаються одними з найкрасивіших у православній гімнографії.

По Великому Славослів’ю відбувається урочиста хресна хода з Плащаницею навколо храму, що символізує похоронну процесію Христа. Після повернення до храму Плащаницю підіймають високо над входом, й усі віряни входять до храму, проходячи під нею — на знак входження у смерть і воскресіння Христове.

У день Великої Суботи зранку звершується Богослужіння, що поєднує Часи, Зображальні, Вечірню та Божественну Літургію святителя Василія Великого. Особливістю служби є читання п’ятнадцяти паремій, що охоплюють найважливіші моменти священної історії від створення світу до пророцтв про викуплення і воскресіння. Вони показують, що уся старозавітна історія була підготовкою до приходу Христа і що Його смерть та Воскресіння є сповненням усіх пророцтв. Серед них — розповіді про створення світу (Бут. 1), Пасху та вихід з Єгипту (Вих. 12, 13-15), пророка Йону в череві кита (символ триденного перебування Христа у гробі), трьох отроків у вавилонській печі (Дан. 3 — символ нетління і воскресіння).

Перед читанням Євангелія на Божественній Літургії відбувається зміна кольору облачень духовенства з темних на білі, а саме Євангельське читання (Мт. 28:1-20) вже оповідає про Воскресіння Христове, показуючи неминучість того, що має статися вже зовсім скоро, цієї ночі.