Велика П’ятниця — вершина земного путі Спасителя: день Його неправедного суду, хресних мук, смерті та поховання. Це день, коли темрява і зло, здавалося б, остаточно запанували над світом. Євангельські читання, які знову і знову звучать у храмах цього дня, описують усю глибину “повсякденної” гріховності людства: жахливу підступність найближчого учня Юди, що продає свого Вчителя за тридцять срібняків; цинічну брехню і лицемірство судилища у первосвященика Каяфи; малодушність і конформізм римського прокуратора Понтія Пілата, який, знаючи про невинність В’язня, все ж “умиває руки” і віддає Його на розп’яття. Жорстокість римських воїнів — їхні плювки, удари, багряницю наруги і терновий вінок. Рев і знущання розлюченого натовпу, що ще кілька днів тому вигукував “Осанна!”, а тепер вимагає: “Розіпни Його!”.

Проте, споглядаючи цю безодню людського падіння та невимовні страждання Боголюдини, ми крізь сльози і скорботу прозріваємо глибинну істину: видима, зовнішня перемога зла є ілюзорною. У цій трагедії справжнім і єдиним переможцем залишається лише Христос. Серед цього ганебного оточення — рабів гріха, боягузів, що рятують власну шкуру ціною чужого життя, відвертих зрадників, хоч би які високі посади вони обіймали — тільки Він один виявляє справжню Царську гідність, незламну силу духу та велич.

Він мовчить перед обличчям наклепів і фальшивих звинувачень, але Його величне, сповнене гідності мовчання стає вічним вироком усій неправді, усім марним і брехливим словам світу. Він не чинить опору, не захищається, не кличе на допомогу легіони ангелів, але Його безмежне терпіння, Його лагідність та смирення навіки осоромлюють будь-яку форму грубої сили, будь-яке насильство і агресію. Він помирає на хресті, у страшних муках, здавалося б, у повному безсиллі, покинутий майже всіма своїми учнями та послідовниками. Та саме в цю мить найвищого приниження, коли здається, що зло остаточно перемогло, Його Божественна сутність пробивається крізь завісу темряви. І навіть язичник, досвідчений римський воїн, сотник, що бачив чимало смертей, вражений величчю того, що відбувається під час смерті Праведника — землетрусом, темрявою, Його останніми словами — змушений визнати істину, вигукуючи: “Справді, Він був Божий Син!” (Мт. 27:54).

Велика П’ятниця — це день найглибшої скорботи для Церкви, але водночас і день найвищої, жертовної Любові Бога до людства, явленої у добровільній Жертві Сина. Це незбагненний розуму людському момент священної історії, коли смерть стає початком вічного Життя, а видима поразка обертається духовною Перемогою над гріхом, пеклом і самою смертю, відкриваючи шлях до спасіння для всіх, хто вірує в Розп’ятого і Воскреслого Христа.

---

Богослужіння цього дня пронизані глибоким сумом, спокоєм та спогляданням Хресної Жертви Спасителя. Напередодні ввечері звершується Утреня з читанням 12-ти Євангелій Святих Страстей Господа нашого Ісуса Христа. Очима кожного з чотирьох Євангелістів ми бачимо усі події останніх годин земного шляху Спасителя.

У день Великої П’ятниці звершуються Часи Великого П’ятка із зображальними. Це не звичайні щоденні часи, а послідовне служіння Першого, Третього, Шостого, Дев’ятого Часів та Зображальних, що читаються підряд, створюючи єдине тривале Богослужіння. Кожен з Часів хронологічно відповідає подіям Страстей Христових. Перший час згадує суд над Христом у Каяфи та ведення до Пілата (події раннього ранку), третій Час — Суд у Пілата (близько 9-ї ранку), шостий Час: Розп’яття Христа (опівдні), дев’ятий Час — Смерть Христа на хресті (події близько 3-ї години дня).

Після Часів та зображальних розпочинається Вечірня з виносом Святої Плащаниці. Це Богослужіння присвячене спогаду про зняття з Хреста пречистого Тіла Господнього Йосифом Аримафейським та Никодимом, помазання його пахощами та покладення до гробу. На Богослужінні читаються паремії (уривки зі Старого Завіту), що пророчо вказують на смерть та поховання Христа (наприклад, про Мойсея, що бачив славу Божу; про страждання та відновлення Іова; пророцтво Ісаї про страждаючого Отрока Господнього). Потім звучать зачало з Апостола (1 Кор. 1:18–2:2) та складене Євангеліє, що описує Розп’яття, Смерть, Зняття з Хреста та Поховання.

Під час співу особливих тропарів (“Благообразний Йосиф з древа знявши пречистеє тіло Твоє, плащаницею чистою обвив, і вонями покривши, у гробі новім положив…”) священнослужителі піднімають Плащаницю з Престолу у вівтарі, виносять її через Царські врата на середину храму та покладають на спеціально приготоване підвищення в центрі храму, прикрашене квітами, яке символізує гроб Господній. Священнство та віряни підходять до Плащаниці із земним поклоном й благоговійно цілують зображення ран Господніх та Євангеліє, що лежить на ній, дякуючи Господу за безцінну Жертву любові.

Плащаниця, що сьогодні використовувалася на Богослужінні у Свято-Озерянському храмі, має видатну історію. Ії пошили ще у 1942 році монахині общини-сестринства, що тайно існувало при нашому храмі з часу відновлення у ньому Богослужінь під час Другої світової війни. Окрім монахині Ніни та монахині Серафіми (Санталової) до цього сестринства належали матушка Парфенія, схимонахиня Феодосія, інокиня Геннадія, матушки Магдалина, Емілія, Євангела, Нонна, Павла.