Незабаром, у листопаді, виповниться вже шість років відтоді, як у Свято-Озерянському храмі піклуванням настоятеля архимандрита Никодима (Силка) та небайдужих парафіян була завершена підготовка приміщення для нижнього храму та звершилося його освячення на честь святителя Іоасафа (Горленка). Так парафія Свято-Озерянського храму долучилася до надзвичайно важливої справи відновлення  пам’яті про святих нашої землі, особливо вшанувавши гідного сина старшинського роду Козацької держави, який має назавжди залишитися для співвітчизників взірцем істинного християнина, прикладом самовідданого служіння Богу та ближнім — святителя Іоасафа.

Характерно, що попри прийняття чернечого сану та дуже слабке здоров’я, святитель Іоасаф зберіг у собі той властивий його роду непохитний воїнський дух, ту незламну стійкість, що вкрай необхідні для перемоги у битві. Недаремно одне з небагатьох писемних свідчень про особистість святителя, що зберіглося до нашого часу, його власний поетичний твір названо саме «Брань честних семи добродійностей із сімома гріхами смертними…». У цій грандіозній по задуму та видатній за виконанням поемі автор використовує засоби батальної поезії для створення суто моралістичного твору — прийом, аналогів якому у світовій літературі, вірогідно, взагалі не існує.

Головний герой твору, людина-мандрівець, пройшовши численні країни, нарешті визнає за свою мету Царство Боже: «… він безсмертя захотів у світі дочаснім». Ворог бажає збити його з путі і забрати душу. Супроти високого прагнення людини до безсмертя виступають сім гріхів, що ранять душу лютими стрілами. Роздумуючи, як дати відсіч сильному ворогу, мандрівець вирішує покликати на допомогу Добродійництва. Після оголошення війни обидві сторони готують війська до бою. Головнокомандуючим Добрих сил стає Смиренність, її полки очолюють Милосердя, Цнотливість, Любов, Піст, Покірливість, Побожність. Місце цариці гріхів займає Гордість,  її силами керують Ласість, Блуд, Заздрість, Ненажерство, Гнів та Лінь. На чолі полків гріхів воєначальником стає диявол.

У Гордині гордий зір, іде вона перша,
Щоки барвою горять, оголено перса,
Золотий ланцюг бряжчить, на шиї звисає,
На чолі вінець горить, як лампа сіяє.
Очі пихою блищать, а шию тримає
Так як кінь: на очі всім свій образ з’являє.
Наче ярий вона мул, вузду розгризає,
І танцює, і стриба, іржанням лякає…

Варто зауважити надзвичайний дар слова святителя Іоасафа — як видно з наведеного уривку (переклад сучасною українською цитується по виданню «Антологія української поезії» 1984 р.), у значній за об’ємом поемі святитель ніколи не вдається до сухого безживного моралізаторства, натомість завжди зберігає бойовий, емоційно насичений стиль, динамічний та майстерний опис із яскравими образами — твір читається легко й захопливо навіть зараз, через три сторіччя після його написання.

Тяжка та довга битва, попри численні рани та втрати, завершується перемогою Добродійництв над гріхами. На завершення поеми святитель Іосасаф неначе звертається безпосередньо до нас: не думай, читаче, що йшлося «про якогось це там чоловіка із давнього віка». Ні, усе це написано для кожного з тих, хто не полишає шукати «безсмертя столиці у тліннім житті цім». Щоб вийти переможцем у смертельній битві зі гріхом та успадкувати Царство Боже, маємо «труд прикласти до більшого труду», плекати у собі Добродійність, долати Гордість Смиренністю, а як з’явиться Заздрість — «Милостиня її приторочить». Коли ж ненавидиш — благай Бога послати Любов до твого серця:

Гори Любов та з місць може здвигнути,
А ворожнечу, як сіно, ковтнути,
Губить Ворожість, Любов одживляє
І все осиляє!

---

Напередодні дня пам’яті святителя Іоасафа у Свято-Озерянському храмі звершувалося Всенічне бдіння, зранку в день свята служили молебень із Акафістом святителю у центральному приділі храму, а Божественну Літургію — в нижньому храмі. Після причащання Святим Христовим Таїнам священство й віряни пройшли навколо храму Хресною ходою, потім перед іконами Божої Матері та святителя Іоасафа у спільній молитві благали Бога про мир та злагоду у нашій державі. Богослужіння очолював настоятель Свято-Озерянського храму архимандрит Никодим (Силко), йому співслужили клірики храму та священство Свято-Покровського монастиря міста Харкова.

На завершення святкових богослужінь настоятель привітав віруючих з престольним святом, подякував за участь у Службі Божій парафіян та прочан, кліриків храму й гостей у священному сані. «… Відтоді, як на честь святителя Іоасафа був освячений престол в нижньому храмі, з кожним роком все більше віруючих приходить до Свято-Озерянського храму вшанувати пам’ять святителя, піднести до нього свої молитви. Святитель багато та плідно трудився, щоб осяяти світлом віри Христової нашу Слобожанщину, і прикро було бачити, що йому не було присвячено жодного храму ні в Харківській єпархії, ні в усьому Слобожанському краї.

Вже потому, як на честь владики Іосафа був освячений наш нижній храм, стала утверджуватися і зміцнюватися пам’ять про нього на Харківщині, був також освячений приділ нижнього храму в Ізюмському монастирі на честь Піщанської ікони Божої Матері, на місці обрітення святителем цієї ікони. Ми невпинно просимо святого Іоасафа про допомогу і заступництво, особливо у ці надзвичайно важкі, буремні часи. Просимо його підтримати нас, щоб ми не впадали у відчай, щоб зберігали зібраність та тверезість духу й оптимістичний настрій, повсякчас пам’ятаючи про те, що слідом за бурею і негодою обов’язково настануть благодатні, сонячні дні» — завершив своє пастирське напуття настоятель.

---

Світлини у великому розмірі