Цього дня парафіяни Свято-Озерянського храму разом з усіма вірянами Слобожанщини урочисто вшановують пам’ять святителя Іоасафа (Горленка) – яскравої зірки сузір’я святих божих людей нашої землі, сяючого оксамиту в дорогоцінному духовному спадку свого народу. Цей славний нащадок козацького роду завжди залишається адресатом палких молитов про мир і справедливість та взірцем чеснот людини безперервного подвигу самовдосконалення, справжнього ревностного християнина.

Доволі влучно характеризують ключові риси особистості святого Іоасафа слова його біографа Миколи Жевахова: «З одного боку, безмежне милосердя і любов до ближнього, яка не знає меж, а з іншого — надзвичайна суворість до гріха, до провин та злочинів, за що пізніші біографи святителя називали його навіть жорстокосердним… Життя святителя було безперервною боротьбою з м’якотілістю та теплохладністю, і ця боротьба вражала своєю сміливістю та розмахом. Святитель не змішував християнського милосердя із сентиментальністю; не дбав про те, що скаже “світ”, як ставитимуться до нього особисто; не купував популярності і любові до себе ціною зради обов’язку і правді… Він був чистий і бездоганний, нічого не винен був світові і, окрім Бога, нікого не боявся… У цьому – джерело його прямолінійності і суворості».

З нагоди престольного свята у Свято-Озерянському храмі звершувалися богослужіння – всенічне бдіння, рання та пізня Божественні Літургії. Ранню Літургію служили у нижньому храмі, який було відкрито та освячено на честь святителя Іоасафа вже п’ять років тому. Настоятелю архимандриту Никодиму (Силку) співслужили клірики храму та священство Харківської, Ізюмської та Київської єпархій.

Після урочистої Хресної ходи на завершення святкових богослужінь настоятель архимандрит Никодим звернувся до вірян із пастирським напуттям: «В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа! У сьогоднішньому євангельському читанні розповідається про те найцінніше і найсокровенніше, заради чого Господь створив нас із вами. Христа запитали: яка найголовніша заповідь? І Він відповів: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять” (Мт. 22:37-40).

Любов – ми вимовляємо це слово досить часто. Починаючи з дитинства, коли ми відчуваємо батьківську любов до себе, і самі повторюємо – я люблю маму, я люблю батька. І зазвичай у відповідь на це ми чекаємо від батьків якоїсь ласки або поблажки. А батьки запитують: а як ти любиш? Ми відповідаємо: міцно-міцно люблю, але, звичайно, неможливо дитині передати словами цю її любов до батьків. Але ось вони у відповідь нас посилають робити щось корисне, вчити уроки… А ми сподівалися, що після таких слів нас відпустять погуляти чи погратися.

Потім ми ростемо, дорослішаємо, і поступово це слово перестає висловлювати те чисте почуття, що було в дитинстві, ми втрачаємо його справжнє значення. Ми говоримо, що любимо, а самі сподіваємось отримати якусь користь. Як нам полюбити Бога, коли ми не любимо оточуючих нас людей, а коли говоримо, що любимо – тільки використовуємо їх. Так ми підмінюємо зміст цього слова й тому віддаляємося від Бога, забуваємо, що таке насправді та любов, заради якої Господь прийшов на землю і був розіп’ятий на хресті, щоб ми полюбили Господа Ісуса Христа як нашого Спасителя, і дослухалися до Його поклику, яким він постійно стукає в наше серце через Писання.

Сьогодні ми святкуємо пам’ять святителя Іоасафа Бєлгородського чудотворця, який також любив цей край, нашу землю. Тут він служив Богу, своїми стопами освятив її, і в усьому намагався явити цю любов. Нею було наповнене все його недовге, але дуже плідне життя. Вивчаючи історію роду Горленків, я побачив, наскільки увесь він дивовижний та шляхетний. Це старовинний прилуцький рід. Святитель мав брата – інока, який був пов’язаний зі Святогірським монастирем, а багато його родичів завжди намагалися підтримати та зміцнити віру в Бога і любов до Нього в тих місцях, де вони жили. Наприклад, на Чернігівщині й досі збереглося багато храмів, збудованих Горленками, зокрема, унікальний храм у Яблунівці, та багато інших.

Так і в нас на Слобожанщині, стараннями та клопотами святителя Іоасафа було знайдено ікону Божої Матері Піщанську, котра зараз перебуває в Ізюмі. Святитель зумів подолати величезні бюрократичні труднощі, що існували у цьому на той час, і з Божою допомогою домігся визнання ікони чудотворною. Подальша історія шанування цього Образу на Слобожанщині показала, наскільки важливим виявилося це діяння святителя.

Тож було дуже боляче розуміти, що в історії нашої Харківської єпархії не було гідного шанування святителя Іоасафа, яке віддячувало б за все, що він зробив для Харківщини та Слобожанщини. Щоб почати це виправляти, завдяки нашому владиці Онуфрію, на честь святителя Іоасафа Бєлгородського у нас був освячений нижній храм, в якому сьогодні відбулася рання Божественна Літургія. І це свідчить про те, що святитель Іоасаф перебуває з нами. Хоча його мощі знаходяться в Бєлгороді, але ми зберігаємо пам’ять про те, що він ступав цією землею і сподіваємось на його небесне заступництво.

Дай Господи, щоб по молитвах святителя настав мир у нашій багатостраждальній країні, де продовжує проливатися кров та багато вбитих, поранених, покалічених людей, де сім’ї розпалися, бо довелося комусь поїхати. І все ж таки, треба надіятися, вірити, любити, тоді Господь допоможе нам досягти того, щоб перемогла правда на нашій землі, у нашій країні і в нашій совісті, амінь!».

---

Хай буде благословенний день і година, у яку ж Господь мій Ісус Христос заради мене народився, розп’яття претерпів та смертю пострадав. О, Господи Ісусе Христе, Сину Божий! У годину смерті моєї прийми дух раба Твого, у мандрівці сущого, молитвами Пречистої Твоєї Матері і всіх Святих Твоїх, яко благословен на віки віків. Амінь.
(Щогодинна молитва святителя Іоасафа)

---

Світлини у великому розмірі