Ми знову переступаємо поріг Святої Чотиридесятниці, залишаючи за спиною галасливу суєту світу. Цю величну й зосереджену тишу Великого посту сторонньому спостерігачу легко сплутати з похмурою релігійною повинністю, побачивши в цих днях лише монотонну низку заборон та утримань. Але для віруючого серця це щось набагато глибше: це тихий поклик, таємничий шлях, добра нагода відшукати справжніх себе і Самого Бога. Церква кличе нас ступити на цю вузьку стежку не для того, щоб ми щось доводили світу, а щоби ми зцілилися. Адже покаяння — це зовсім не глухий кут відчаю, а благодатне повернення; так той блудний син відвертає погляд від того, що гнітить, і зводить його до Того, Хто безмірно любить.

Цей піст — аж ніяк не лише зміна тілесної їжі. Як нагадував пророк Ісая, Богові потрібно інше: розірвати пута неправди, розділити свій хліб із голодним, відкинути лукавство, пробачити ближньому, відкрити своє серце. І хоча ми часто зневірюємося, шепочучи: «Я немічний, я знову й знову падаю у те ж саме, я не маю сил» — хто з людей не падав? Цей час дарований не для бездоганних титанів духу, а для простих учнів Христових, які щодня змагаються зі своїми слабкостями. За словом святителя Іоанна Золотоустого: головне — не в тому, щоб ніколи не падати, а в тому, щоб не залишатися лежати, дозволивши Божому милосердю підняти нас знову.

Настає пора тихої, потаємної молитви, коли варто частіше ставати перед Творцем і говорити з Ним просто, без зайвих слів, видихаючи лише: «Господи, помилуй». Як той євангельський митар, що не шукав виправдань, а мав лише справжнє смирення, яке єдине здатне відкрити шлях до повернення у Небесне Царство. І в цій покаянній тиші ми зовсім не самотні. Великий піст — це спільний шлях Церкви; ми не йдемо цією пустелею поодинці. Разом із нами постують наші брати і сестри, поруч незримо йдуть святі, й уся цілісність Святої Церкви Христової огортає нас своєю молитвою, захищаючи від тривог та болю нашого сьогодення.

---

ПРОЩЕНА НЕДІЛЯ

«Радісно почнімо час посту, настановивши себе на подвиги духовні: очистьмо душу, очистьмо тіло, стримуймося, як у їжі, і від усяких пристрастей, задовольняймо дух добрими ділами, примножуючи їх з любов’ю, щоб сподобитися нам усім бачити всечесні Страсті Христові і Святу Пасху в духовній радості».
(Стихира вечірні Прощеної неділі)

У цей день, який передує входженню у Великий піст, Церква нагадує нам найпростішу істину: без прощення, з образою у серці, неможливо зробити жодного справжнього кроку назустріч Богові. Це не просто зворушливий звичай чи данина традиції, а непорушний духовний закон. Непрощення — це той невидимий, важкий камінь, що невідворотно тягне душу додолу, роблячи будь-які наші подальші пости, молитви та тілесні обмеження марними і порожніми. Звільнитися від нього означає розчистити в собі місце для божественного світла.

Простити — це не обов’язково забути чи виправдати заподіяне зло, це означає відмовитися від власного суду, передавши його у руки Господні, і дозволити любові до образу Божого у людині перемогти заподіяну нею кривду. Саме тому на порозі Святої Чотиридесятниці ми схиляємося одне перед одним, скидаючи з себе тягар взаємних докорів, аби увійти в цей очищувальний час не з холодним серцем, а з душею, відкритою для благодаті.

У Свято-Озерянському храмі цей особливий недільний день був наповнений глибокою спільною молитвою. Звершувалися рання та пізня Божественні літургії, за якими парафіяни приступили до Святого Причастя, черпаючи сили для майбутнього духовного шляху. Після кожної літургії вірянам читали Звернення з нагоди початку Великого посту митрополита Харківського і Богодухівського Онуфрія. Одразу після пізньої літургії розпочалася Вечірня, яка увінчалася чином прощення.

Звертаючись до парафіян зі словом духовної настанови, настоятель храму архимандрит Никодим (Силко) нагадав, що Свята Чотиридесятниця — це шлях, який поступово і неухильно готує нас до зустрічі Воскресіння Христового, що піст — це насамперед час для добрих діл. Перш ніж накладати на себе тілесні обмеження, людина повинна примиритися зі світом, не тримаючи ні на кого зла, аби постити з дійсно чистим серцем. Адже якщо ми почнемо утримуватися в їжі, вичитувати молитовні правила, але при цьому продовжуватимемо чинити недобре чи тримати на серці злість — це вже не буде постом, і жодного духовного плоду він не принесе. Справжній піст вимірюється лише милосердям, яке необхідно виявляти до своїх близьких, знайомих і до кожної людини на нашому шляху. Де є милосердя, там неодмінно народжується любов, а де панує любов — там зникають наші пристрасті, зникає ворожнеча і непорозуміння.

Завершуючи своє пастирське слово, настоятель щиро попросив прощення у священнослужителів і всіх парафіян.

---

Понеділок першого тижня Великого посту

«З чого почну я оплакувати вчинки мого окаянного життя? Який початок покладу, Христе, нинішньому скорботному піснеспіву? Але Ти, як Милосердний, даруй мені прощення гріхів».
(Великий канон Андрія Критського)

Перший тиждень Великого посту — це час особливої, зосередженої тиші. Це період найсуворішого утримання та найтриваліших богослужінь, коли Церква немовби відсікає все зовнішнє та марнотне, залишаючи душу віч-на-віч із Творцем. Ця перша седмиця задає настрій усьому довгому поприщу посту: суєта відступає перед глибоким покаянним плачем від чесного погляду на власну духовну вбогість.

Вже з восьмої години ранку Свято-Озерянський храм наповнився неспішним молитовним читанням — звершувалися Полуношниця, Утреня, Часи та Вечірня.

О шістнадцятій годині розпочалося Велике повечір’я. У напівтемряві храму вперше в цьому році пролунали проникливі слова Великого канону преподобного Андрія Критського — цілющого плачу душі, що пробуджується від сну гріха, впізнаючи себе в кожній біблійній історії падіння та порятунку. Після завершення читання Канону парафіянам прочитали благословення Предстоятеля, Блаженнішого Митрополита Онуфрія, на проходження Великого посту.

---

Вівторок першого тижня Великого посту

«Хоч і згрішив я, Спасе, але знаю, що Ти — Чоловіколюбець: караєш милостиво, і гаряче милуєш, і бачиш сльози плачу мого, й поспішаєш, як люблячий батько, що кличе блудного».
(Великий канон Андрія Критського)

Цьогоріч другий день Святої Чотиридесятниці відгукнувся у серцях вірян особливим, гірким болем — виповнилося чотири роки від початку повномасштабної війни в Україні. У ці дні, коли ми благаємо Бога про прощення та милосердя до власних душ, ми водночас невпинно просимо про мир у нашій країні.

У Свято-Озерянському храмі під час ранкового богослужіння була звершена заупокійна літія, за якою настоятель згадував загиблих воїнів, які поклали життя за Батьківщину, та невинно вбитих мирних жителів нашої парафії.

Увечері храм знову зібрав вірних на Велике повечір’я з читанням другої частини канону преподобного Андрія Критського. Після завершення покаянних піснеспівів вірянам зачитали архипастирське звернення Предстоятеля, Блаженнішого Митрополита Онуфрія, у зв’язку з четвертими роковинами від початку війни.

---

Середа першого тижня Великого посту

«Як врятував Ти Петра, який благав: спаси! — так поспіши і до мене, Спасе; простягнувши руку, врятуй від звіра і з безодні гріховної підніми мене».
(Великий канон Андрія Критського)

Середа першого тижня відкриває віруючим особливу радість посеред суворих покаянних буднів — в цей день відбувається перша Літургія Передосвячених Дарів. Оскільки будні дні Святої Чотиридесятниці просякнуті світлим сумом і плачем про гріхи, повна урочиста Євхаристія в цей час не відбувається. Однак, знаючи людську неміч і нашу потребу в безперервній підтримці, Церква живить нас Святими Тілом і Кров’ю Христовими, освяченими заздалегідь.

З самого ранку в Свято-Озерянському храмі підносилися молитви: відбувалися Утреня, Часи і Вечірня, що переходить у Літургію Передосвячених Дарів.
Після богослужіння настоятель архимандрит Никодим звернувся з коротким напуттям до парафіян. Привітавши вірян із першою Літургією Передосвячених Дарів, він нагадав, що головна мета розпочатого постового шляху — це досягнення світлої радості Воскресіння Христового. Однак, щоб по-справжньому вмістити в себе цю радість, людині необхідно докласти зусиль і змінитися, рішуче відірвавшись від гріховних звичок, які владно тягнуть душу назад, до колишнього укладу. На цьому шляху ми неминуче стикаємося з внутрішнім спротивом, але, як підкреслив настоятель, саме в цій боротьбі і полягає справжнє життя. Поки ми живемо, ми невпинно боремося — за добро, за справедливість і за те, щоб завжди бути з Христом.

Отець Никодим закликав паству не піддаватися зневірі через зовнішні обставини і менше занурюватися у нескінченний потік новин у телефонах. Натомість він порадив зосередитися на реальності сьогоднішнього дня: якщо Господь розбудив нас цього ранку і дарував нам час, ми покликані творити добро, радіти цьому дню та за все невпинно дякувати Творцю.

Цього вечора читання третьої частини покаянного канону преподобного Андрія Критського у Свято-Озерянському храмі очолив Високопреосвященніший Онуфрій, митрополит Харківський і Богодухівський. По завершенні читання канону владика Онуфрій звернувся до пастви зі словом духовного наставлення. Привітавши віруючих з настанням духовної весни, митрополит відзначив ту тиху радість, яку дарує спільна молитва в храмі, що перебуває під материнським покровом Озерянської ікони Божої Матері. Архипастир нагадав про головне у почутому каноні — невпинну турботу про душу, яка повинна пробудитися від гріховного сну. Подібно до того, як природа скидає з себе зимове заціпеніння і розквітає, так і людина, вступаючи у Великий піст, покликана внутрішньо оновитися. І це живе оновлення стає можливим лише через ревну молитву, щиру сповідь і очищення серця.

Особливу увагу Владика приділив болю нашого часу — чотирьом рокам триваючої повномасштабної війни. Він закликав з ще більшою силою молитися за Україну, за наш народ і за воїнів, які стоять на сторожі рідної землі. Наше земне хрестоносіння — це неухильний рух до Бога, і тільки з твердою вірою ми здатні подолати всі випробування, обрати правильний шлях і здобути перемогу над злом. Завершуючи своє слово, Владика надав пастві Боже благословення, молитовно побажавши якнайшвидшого настання миру на нашій землі і духовних сил для радісної зустрічі майбутнього торжества Воскресіння Христового.

Кондак Великого канону преподобного Андрія Критського «Душе моя…»

---

Четвер першого тижня Великого посту

«Не вимагай від мене достойних плодів покаяння, бо сила моя в мені ослабла, даруй мені завжди скрушене серце й смиренність духу, щоб я приносив Тобі це як жертву угодну, єдиний Спасе».
(Великий канон Андрія Критського)

Неспішна течія постової бесіди з Творцем продовжилася зранку в храмі молитвами Утрені, Часів та Вечірні.

У четвер першої седмиці посту добігає кінця читання Великого канону преподобного Андрія Критського, розділеного на чотири частини. Протягом цих вечорів перед нашим внутрішнім зором пройшла велична панорама людських доль. Але справжня цінність цього твору відкривається лише тоді, коли ми перестаємо сприймати його як перелік старозавітних патріархів, царів чи пророків, а починаємо бачити в ньому дзеркало власної душі. Канон вчить нас правильно дивитися на себе: без ілюзій, але й без нищівного відчаю. Бог не вимагає від нашої знесиленої, виснаженої природи якихось надлюдських плодів чи недосяжних подвигів. Він чекає лише на відкрите серце і смиренний дух — ту внутрішню тишу та покору, у яких зникає людський егоїзм і залишається тільки жага Божого милосердя. Це не вирок нашій слабкості, а зцілення від неї.

Ми прощаємося з цими проникливими гімнографічними рядками, проте не надовго — канон Андрія Критського ще раз пролунає під склепінням храму, але вже цілком, єдиним потужним подихом. Це відбудеться на п’ятому тижні Великого посту, під час особливого богослужіння Утрені четверга, яке традиційно звершується в середу ввечері і носить назву «Маріїне стояння». Тоді, маючи за плечима більшу частину шляху Святої Чотиридесятниці, ми знову прислухаємося до цих слів, аби перевірити, наскільки ми змінилися за час посту.

---

П’ятниця першого тижня Великого посту

«Дрімота гріха і лінощі привели мене до важкого сну: але Ти, що заснув на хресті заради мене, Христе мій, пробуди мене, загиблого, щоб не облягла мене ніч смертна».
(Канон Утрені п’ятниці)

П’ятниця першого тижня — це перший радісний рубіж посту: позаду залишаються найсуворіші дні його початку, у цей день знову звершується Літургія Передосвячених Дарів, на якій віряни отримують велике утішення та підкріплення у Святому Причасті. Завершення першої седмиці нагадує нам про важливий ритм Святої Чотиридесятниці: будні — це час духовної пустелі, суворих обмежень, земних поклонів і скорботи про гріхи, коли повна Євхаристія не звершується. Натомість прийдешні субота та неділя — це дні втіхи. У вихідні піст дещо послаблюється, скасовуються земні поклони та звершуються повні Божественні літургії.

У цей день богослужбове коло у Свято-Озерянському храмі розпочалося з Утрені, Часів та Вечірні, яка перейшла у Літургію Передосвячених Дарів. По завершенні Літургії, наслідуючи давню церковну традицію, був звершений молебний канон великомученику Феодору Тирону та благословення колива — на спомин про те, як святий чудесним чином уберіг християн від оскверненої ідоложертвенної їжі.

Після закінчення богослужіння настоятель архимандрит Никодим звернувся до пастви з проповіддю:

«В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Вітаю всіх із закінченням першого тижня посту. Сьогодні ми звершили Літургію Передосвячених Дарів, а також молебень Феодору Тирону з освяченням колива. Якщо ви уважно слухали паремії, що читалися сьогодні на Вечірні, то чули розповідь про вигнання Адама і Єви з Едемського саду — того самого місця, яке було уготоване для їхнього перебування, де їм було сказано жити і розмножуватися.

І що ж відбувається? Там були насаджені дерева, і була покладена перша заборона — це і був перший піст: не куштувати плодів лише від одного дерева. Але змій, диявол, навіює Єві зірвати цей плід, спокушаючи: «Якщо скуштуєте, будете як боги». Саме цікавість — це перший крок до гріха, який робить людство. Вона зриває, дає Адаму, вони куштують — і стається падіння. Порушення забороненого. Але найстрашніше відкривається далі, коли відбувається зустріч із Богом. Адам каже: «Це Єва дала мені, я не винен». А Єва вторує: «Це змій мене підмовив, я теж не винна». Головна трагедія цього моменту в тому, що ніхто не усвідомив своєї провини.

Не було каяття, не було покаяння. І пролунав вирок: якщо ви не хочете перебувати в саду Едемському, ідіть і обробляйте землю — ту саму землю, на якій ми з вами знаходимося донині. Живіть у трудах, у скорботах і випробуваннях. Але ми не змогли обробити й цю землю. Ми її спаплюжили. Подивіться навколо — жодної чистої річки не знайдеш, усе осквернено. Наскільки ж ми виявилися нездатними виконати навіть ці слова.

Але наша справжня мета — повернутися назад до Едему. І час посту даний нам саме для того, щоб розкаятися, відсікти те зло, яке ми творимо, аби знайти шлях додому. Звісно, тілесно ми туди вже не повернемося, земного раю більше немає. Але ми повинні попрацювати над тим, щоби наша душа стала спадкоємицею Царства Божого. Ми втратили безсмертя тіла через гріх, тому зараз маємо працювати заради душі. Дорогі мої, піст — це не дієта, не просто відмова від тієї чи іншої їжі. Вся ця праця має бути спрямована не на зовнішні речі, а всередину, щоб наше життя минало в милосерді, в любові та співчутті, і щоб ми успадкували Небесне Царство.

Але сьогодні для нашого храму ще й день глибокої скорботи. Якраз тоді, коли почалася повномасштабна війна у 2022 році, через кілька днів — це було 27 лютого, неділя, — після служби люди поспіхом розходилися по домівках. І наш псаломщик Володимир Ілліч Валуйський та паламар Євген Надвуличний з усією своєю родиною: дружиною Оленою та дітьми — Михайлом, Олексієм і немовлям Єлисаветою — поверталися додому. Їхня машина була розстріляна російським снарядом. Вони загинули всі. Ціла родина… В одного з отроків у той день був день народження, він щойно причастився Святих Таїн. Така немислима трагедія забрала життя цілої сім’ї та Володимира Ілліча, який багато років ніс послух на кліросі у нашому храмі.

Тому прошу вас: піднесіть свої молитви за упокоєння цих приснопам’ятних людей. Ці звірства неможливо виправдати ніяк, жодними словами. Троє невинних дітей, які ще й не бачили цього життя, були безжально вбиті. Вони нікому не зробили нічого поганого. Все сталося так, як сталося…

І тому для нас цей день — водночас і радісний рубіж посту, і час гіркої скорботи. Ми втратили людей, які могли б зробити ще так багато доброго на цій землі.

Дай Господи всім нам терпіння, смирення і мудрості. Життя не зупиняється, і ми маємо продовжувати жити, радіючи кожному новому дню, Амінь».

---

Субота першого тижня Великого посту

«Чистий і непорочний піст настав нині для нас і явив звершеність мученичих чудес: тому постом душевні скверни очистьмо, і мученицькими знаменнями, і стражданнями, доблесно проти пристрастей змужніймо; священного стримання благодаттю просвічуючись, чудесами Федора мученика у Христі зміцнюймося вірою, просячи Його, щоб Він подав спасіння душам нашим».
(Стихира святого Феодора)

Перша субота Святої Чотиридесятниці приносить у наші серця особливу, світлу втіху. Після суворих днів покаянного плачу та духовного напруження Церква пропонує нам зупинитися і поглянути на приклад вірності, згадуючи великомученика Феодора Тирона. Історія цього дня сягає четвертого століття, коли імператор Юліан Відступник, бажаючи поглумитися над християнами у дні їхнього найсуворішого посту, наказав таємно окропити всі продукти на ринках Константинополя ідоложертвенною кров’ю. Але святий Феодор явився місцевому єпископу і попередив про цю підступність, закликавши вірян не купувати нічого на торжищах, а споживати відварену пшеницю з медом — коливо.

Ця подія перетворилася з історичного факту на глибокий символ нашого духовного життя. Вона свідчить про те, що Бог ніколи не залишає тих, хто щиро шукає Його правди. Споживаючи сьогодні солодке коливо, ми нагадуємо собі: навіть тоді, коли весь навколишній світ намагається непомітно отруїти нас своєю лукавою, оскверненою марнотою поживою, ми здатні зберегти чистоту, якщо матимемо тверду віру і простоту серця.

У Свято-Озерянському храмі цього ранку звершувалися Часи та Божественна літургія святителя Іоанна Золотоустого — перша повна Євхаристія від початку посту.

---

Неділя перша Великого посту. Торжество Православ’я

«День радісний і веселістю сповнений настав нині: сяйвом бо істинних догматів палає і сяє нині Церква Христова, прикрашена встановленням ікон святих і сяйвом образів, і утверджується богошанована однодумність вірних».
(Стихира свята)

Історія свята Торжества Православ’я, яке відзначається у першу неділю Святої Чотиридесятниці, сягає своїм корінням 843 року, коли після понад століття жорстоких гонінь, руйнувань та мучеництва Константинопольський собор остаточно відновив вшанування святих образів. Святкування Святою Церквою цієї історичної перемоги саме зараз, на самому початку нашого покаянного шляху, має глибоке духовне значення.

Ікона — це видиме свідчення того, що Невидимий Бог став справжньою людиною, прийняв нашу плоть, а отже, земна матерія здатна вмістити, освятити і відобразити божественне світло. Великий піст — це також боротьба за істинний образ. Адже кожна людина є живою іконою Творця, яка з роками потьмяніла, вкрилася пилом суєти та пошкодилася грішними вчинками. Наші постові зусилля, молитви та сльози покаяння — це кропітка праця реставратора, який з Божою допомогою, шар за шаром, очищує цей бруд, аби крізь нього знову проступили первозданні риси. Тож Торжество Православ’я — це не просто спомин про перемогу догматів, а непохитна віра в торжество Божественної природи у людині, образ якої навіки відновив у кожному з нас Христос.

Зранку у Свято-Озерянському храмі звершувалися рання та пізня Божественні літургії святителя Василія Великого. Після завершення богослужінь духовенство та віряни об’єдналися в особливому молебному співі Торжества Православ’я.

---

Альбом світлин першої седмиці Великого посту