Останні сторіччя першого тисячоліття ери Христової стали доленосним часом для слов’янських народів. Раніше тут ледь відоме, переважно серед знаті та дружини, християнство саме тоді остаточно затвердилося на землях Східної Європи. 863 року на прохання князя Ростислава Кирило та Мефодій прибувають з Візантії до Великої Моравії та починають свою просвітницьку працю. 864 року приймає хрещення та хрестить Перше Болгарське царство князь Борис І. Хрещення сербів та хорватів, що почалося з 630-х років, також завершується у 9 столітті; у 880-х роках хреститься племінне княжіння чехів. 966 року приймає християнство для себе та для своїх підданих польский князь Мешко І.

Врешті-решт, завдяки рішенню Великого князя Київського Володимира Святославовича, Боже благословення торкається й широких дніпровських берегів, де влітку 988 року у прозорі води Почайни та Дніпра входили незліченні кияни, щоби вийти з них вже не розрізненими родами, а єдиним, оновленим народом Божим. Та, може, найголовнішим дивом було не саме це велелюдне хрещення, а те, що нова віра промовляла до них не чужою, складною та незрозумілою мовою мертвих імперій, а словом живим, близьким, яке було посіяне ще святими Кирилом та Мефодієм і яке торкалося не лише слуху, а й проникало до самого серця. Саме ця доступність, ця можливість вести тиху розмову з Богом без посередників і тлумачів, зробила християнство не законом, нав’язаним згори, а глибоко особистим, внутрішнім вибором для простих людей, наших далеких предків.

Ця тиша та краса Божих храмів, ця близькість Слова Божого до кожної людини, осяяли усі наступні століття, що були сповнені негод, страждань та поневірянь. І на цьому благодатному, зрошеному живою й простою вірою ґрунті почали проростати його найкоштовніші плоди — сонми святих, що були не заморськими дивами, а нашими співвітчизниками. Це були люди, що виростали поруч, дихали тим самим повітрям, ходили тими ж стежками — князі й ченці, прості селяни й міщани, які дослухалися до тихого Слова Христового і втілили його у своєму житті з довершеною повнотою, показавши, що святість народжується не з титулів та звань, а з серця, відкритого до Бога.

Звертаючись нині у молитві до святого князя Володимира та всіх святих нашої землі, ми дякуємо за безцінний дар віри, залишений нам у спадок, та просимо їхнього заступництва, щоби світло Христової Істини осяяло та зцілило кожне змучене серце, наповнюючи його живою вірою, світлою надією та жертовною любов’ю Христовою.

---

У день престольного свята у Свято-Озерянському храмі звершувалися урочисті богослужіння — Всенічне бдіння напередодні, молебень з акафістом святому рівноапостольному Володимиру та Божественна Літургія на початку святкового дня. Богослужіння очолював настоятель архимандрит Никодим (Силко), йому співслужив клір храму та священники Харківської та Ізюмської єпархій. На завершення богослужіння священство та віряни пройшли урочистою Хресною ходою навколо храму.

Настоятель звернувся до вірян із Пастирським напуттям:

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Вітаю вас зі святом святого рівноапостольного князя Володимира! Південний приділ нашого храму освячено на його честь, і тому у нас сьогодні престольне свято. Дуже втішно бачити кожного з вас, хто прийшов розділити спільну молитву в цей урочистий день.

Сьогодні хотілося б особливо наголосити на тому, як важливо нам пам’ятати усіх своїх вчителів та наставників. Кожен народ має свого просвітителя, і наша земля також має того, хто приніс їй світло Христове — святого рівноапостольного князя Володимира. Хоча відтоді минуло багато століть, усі ми, що живемо сьогодні, у свою чергу маємо пам’ятати своїх учителів, тих, хто привів нас до Бога. Адже ніщо не виникає на порожньому місці. Наша дорога до Бога часто починається з найпростішого — з уміння читати і писати, якому навчили нас перші шкільні вчителі, бо щоб читати Святе Письмо, насамперед потрібно бути грамотним.

Так само варто згадати і духовних наставників, які привели нас до храму, адже завжди потрібна людина, яка б пояснила, підказала і допомогла збагнути та прийняти Вчення Христове. А вже далі починається наша власна праця над собою, бо без щоденної молитви, без читання Святого Письма, без довіри Божому Промислу наше життя ризикує перетворитися на безглузде існування. Дуже важливо бути християнином не лише на словах — носячи хрестик, приходячи до храму чи роблячи зауваження іншим, — а жити з Христом повсякчас і всюди. Навіть просто ідучи вулицею, ми також маємо проявляти свою християнську сутність у реальних вчинках: побачити нужденного і допомогти, підтримати добрим словом.

Тому, дорогі мої, вітаю вас із цим величним святом — днем, коли настав час, і князь Володимир, наслідуючи приклад своєї бабусі, святої княгині Ольги, усвідомив Істину, прийняв хрещення сам і охрестив усю нашу державу, усю нашу землю. Ми завжди мусимо пам’ятати, що наша батьківщина є там, де ми народилися. І ми маємо дорожити своєю батьківщиною, бо це місце, де Господь покликав нас до життя і дарував нам це життя, аби ми жили і радували Творця своїми добрими вчинками, Амінь!

---

Ти навчився від Бога небесної мудрості, досяг Його багатством розумної віри і швидко прийшов до Його доброти, тому відкрив духовні твої очі і свідомо піднявся до благочестивої віри. Заради цього святкуючи, взиваємо: благословенний Бог, що просвітив світлом розуму серце твоє, світильнику світлий Володимире; моли Христа Бога дарувати відпущення гріхів тим, що з любов’ю святкують святу пам’ять твою.
(Сідальний свята)

---

Альбом світлин свята рівноапостольного Великого князя Володимира, у святому хрещенні Василія