Сьогодні ми згадуємо знаменну подію, що сталася неподалік від Харкова у XVII столітті, в лихі часи жорстоких татарських набігів. Від батьків до дітей, багато поколінь передавалася на нашій слобожанській землі ця дивна оповідь, зберігаючи в собі щось значно глибше, ніж просто відгомін минулого.

Зазвичай розповідали так: один із місцевих селян, косячи траву, з розмаху розітнув косою щось у гущавині. Тієї ж миті пролунав стогін, наче від болю живої людини. Схилившись, косар побачив розсічену навпіл ікону Богородиці: одна частина лишилася на косі, а інша стояла біля коріння дерева поруч із запаленою свічкою. Охоплений трепетом, чоловік забрав обидві половини до своєї хати, благоговійно склав їх разом і залишив роботу заради молитви. Проте на ранок ікона з хати зникла. Вона опинилася на тому самому місці за лісом — але вже цілою, зціленою від страшного удару, а з-під землі там забило джерело чистої води.

Ця надзвичайна історія лунко відгукується в серці кожного вірянина саме зараз, у буревіях нашого сьогодення. Божественне входить у наш світ не в недоторканній величі, а у вразливості. Богородиця відповідає на випадковий, сліпий удар людської коси не гнівом, а людським стогоном — Вона розділяє біль цього світу, приймає на себе рану нашого невідання та нашої жорстокості. У цьому стогоні відчувається повна єдність Неба з кожною скаліченою долею, з кожним болем, що розриває життя навпіл.

Але пошкоджена ікона зцілюється, і там, де була завдана рана, починає бити джерело. Для нас, жителів сьогоднішньої зраненої Слобожанщини, це обітниця того, що розсічене може зростися. Що Божа благодать здатна зцілити навіть ті розриви, які здаються непоправними, і що на місці наших найглибших ран, якщо щиро проситимемо Господа та Його Пресвяту Матір, колись обов’язково заб’є джерело нового життя.

---

Святкові богослужіння на честь головної святині Харківщини пройшли у Свято-Озерянському храмі за звичним чином, але з урочистою соборною піднесеністю. Напередодні ввечері звершувалося Всенічне бдіння, а день свята розпочався з молебню з акафістом та водосвяття. Цього разу до спільної молитви долучилося чимало вірян і гостей: клірикам нашого храму співслужило духовенство Харківської та Ізюмської єпархій, а також ченці харківського Свято-Покровського монастиря.Божественну Літургію, під час якої парафіяни приступали до таїнств Сповіді та Причастя, очолив Високопреосвященніший Онуфрій, митрополит Харківський і Богодухівський.

Після співу Причасного вірша з пастирським словом до громади звернувся настоятель Преображенського храму Харкова протоієрей Віктор Бурбела. У своїй проповіді він згадав історію Озерянської ікони та наголосив, що хоча оригінальний образ, врятований від наруги у тридцятих роках минулого століття, досі залишається прихованим, благодатний зв’язок із Небом завжди відкритий для нас. Це підтверджує як давнє дивовижне зцілення від сліпоти нашого земляка Григорія Квітки-Основ’яненка, так і безліч сучасних свідчень. Спираючись на євангельський сюжет про шлюб у Кані Галілейській, отець Віктор підкреслив важливу думку: Божа Матір помічає людську нестачу ще до того, як Її про це попросять, і прагне вибудувати живий діалог нашого серця з Христом. Сьогодні, коли молитви українців здебільшого народжуються зі скорботи та важкого тягаря війни, це розуміння стає особливо важливим. Звертаючись до Богородиці у найскладніші часи, ми залишаємо місце для того справжнього дива внутрішнього перетворення та Божої допомоги, яке виходить за межі суто людських можливостей.

Наприкінці богослужіння настоятель архимандрит Никодим (Силко) звернувся зі словами глибокої вдячності до архіпастиря та духовенства, які розділили радість свята. Він щиро подякував митрополиту Онуфрію за очолену Літургію в день пам’яті з’явлення Озерянської ікони Божої Матері, побажавши йому міцного здоров’я та повсякчасного покрову Пресвятої Богородиці в його архипастирському служінні.

У своєму слові у відповідь Високопреосвященніший владика привітав громаду, нагадавши про безмежну материнську любов Богородиці, яка своїм омофором покриває весь людський рід. Знову згадуючи про долю давньої святині, митрополит Онуфрій підкреслив: хоча ми позбавлені можливості молитися перед самим оригіналом, Озерянська ікона продовжує невидимо жити в наших серцях, душах і щирих молитвах.

Разом із паствою архіпастир підніс прохання за Україну, за наш народ, Церкву та воїнів, які сьогодні стоять на захисті Батьківщини. Владика закликав милість Божу на багатостраждальну Харківщину, згадавши її великих небесних заступників, якими багатий наш край — святителів Афанасія, Іоасафа, Мелетія, священномучеників Олександра, Онуфрія, Костянтина та всіх новомучеників Слобідської землі. Згадуючи євангельські рядки, де Христос повсякчас звертався до людей зі словами «Мир вам», митрополит висловив найпалкіше спільне бажання — якнайшвидшого завершення жахіть війни, аби цей омріяний мир нарешті запанував на нашій землі. На завершення архіпастир закликав на всіх присутніх Боже благословення.

Після завершення богослужіння на подвір’ї храму на всіх вірян очікувала організована парафією святкова трапеза.

---

Рятівним прихистком, запевненням у Твоєму заступництві та виявом милосердя стала для нас, Владичице, Озерянська ікона. Перед нею ми виливаємо в молитві свої душі і з вірою до Тебе взиваємо: зглянься, Милосердна, на людей Твоїх, втамуй усі наші скорботи й печалі, зішли в наші серця благу втіху і виблагай нашим душам вічне спасіння, Пречиста, щоб ми, врятовані Тобою, вдячно співали Твоєму Синові: Алилуя.
(Кондак акафиста Пресвятій Богородиці перед іконою Її Озерянською)