Наче сухе змертвіле дерево, наче розтріскане безживне русло пересохлої річки — душа людини без любові, і не дивно, коли питає вона: «А хто мій ближній?». Втрачено живлячий зв’язок, ближнього більш немає, навіть від близького родича або товариша віддалені ми в такому стані на незліченні світлові роки. Для того ж, хто дбайливо зрощує, захищає і живить любов у своєму серці, навпроти, взагалі не буває чужої, «не ближньої» людини, ніколи й думки не виникає про те питання. Не спричиняє непорозуміння й те, що ми святкуємо пам’ять людей, які жили багато сторіч тому й десь у далеких землях — бо Божественна Любов, що єднає нас, має владу над усім часом та простором всесвіту.

Сьогодні — день пам’яті святителя Амвросія Медіоланського, що жив у ІV сторіччі в місті Мілані. Після завершення будівництва Свято-Озерянського храму, в 1901 році, на його честь було освячено північний приділ храму. І саме сьогодні й зараз цей видатний святий, один із засновників земної Церкви Божої, звертається до нас із напуттям на ті дні, що лишилися до свята Різдва: «Зустрічаючи день Різдва Господа нашого, очистьмо себе, браття, від усякої скверни гріхів, наповнімо скарбниці Його різними дарами, щоб у той святий день було чим втішити мандрівників, полегшити скорботи вдовиць і одягнути жебраків. Хіба добре буде, якщо в одному й тому ж будинку, між рабами одного пана один буде веселитися, носячи шовковий одяг, а інший — сумувати, ходячи в лахмітті, той пересичуватися їжею, а сей терпіти голод і холод? І яка буде дія нашої молитви, коли ми просимо позбавити нас від лукавого, а самі не хочемо бути милостиві до своїх братів?

Наслідуймо нашого Господа. Якщо Йому завгодно було учинити бідних учасниками небесної благодаті разом із нами, то чому ж їм не брати участь із нами й  у земному багатстві? Брати по таїнствах не повинні бути чужими один одному по майну: ми радше набуваємо заступників за себе перед Господом, коли своїм майном насичуємо тих, які приносять Богові благодарення. Убогий, благословляючи Господа, приносить користь тому, за сприянням якого благословляється Господь. Бо як Писання говорить: горе тій людині, через яку ім’я Господа хулиться; мир тій людині, через яку благословляється ім’я нашого Господа Спасителя. Заслуга благодійника така, що він у домі своєму сам-один виявляє милість, а в церкві вустами багатьох благає Господа, і чого сам би не наважився іноді просити в Бога, то, за клопотанням багатьох, несподівано отримує. Прославляючи таке наше вспомагання, блаженний апостол каже: щоб за той дар, який нам дається заради великого числа осіб, також багато хто склав подяку за нас (2 Кор. 1:11); і в іншому місці: щоб жертва була милою і освяченою у Святім Дусі (пор. Рим. 15:16)! Амінь.» (Зі слова Святителя Амвросія Медіоланського про те, як потрібно зустрічати день Різдва Христового).

Напередодні престольного свята у Свято-Озерянському храмі звершувалося богослужіння Всенічного бдіння, у день свята – молебень з акафістом святителю Амвросію та Божественна Літургія. Настоятелю архимандріту Никодиму (Силко) співслужили клірики храму й священство Харківської та Ізюмської єпархій. На завершення настоятель подякував священникам і парафіянам за участь у святковому богослужінні, побажав завжди зберігати у ці скрутні часи війни молитву й уповання на Божу допомогу, ніколи не втрачати тої радості, до якої закликав нас Господь Ісус Христос.

---

Тебе, Бога, прославляєм, Вічна Тобі честь і слава!
Тебе, Отче, величає Безмір Неба, земля жвава.
Тобі всі ангельські хори, І небес безкрайніх сили –
Херувими й Серафими Шлють невпинно честі співи.
Найсвятіший над святими Саваоф – Бог, Цар ласкавий,
Повниться земля і небо Величчю Твоєї слави.
Апостолів псалмоспіви, Хор пророків величавий,
Мученики – вої смілі – Піднести спішать гімн слави.
Тебе по землі навколо Із сердець, де любов сяє,
В один ритм та в один голос Свята Церква прославляє.
Предвічного Отця слави Сина – Слово споконвічне.
З Духом лине спів об’яви, Що Ти Цар хвали, о Христе!
Ти є Син Отця Предвічний, Щоб спасти світ своїм сконом,
Прийняв єство чоловіче, Не погордив Діви лоном.
Смерть здолав на хресті в муках, Вирвав її люте жало,
Рай відкрили Твої руки, Щоб життя нове настало.
Ти сидиш праворуч Бога, Творця світу, Син пресвітлий.
Як озветься сурма строга, Ти прийдеш судити світ цей.
Просимо – негідні слуги, Заплямовані гріхами:
Поможи своєю кров’ю Змити з нас гріховні плями.
Всіх візьми в одну родину В сяйво слави і спасіння,
Вирятуй люд, Божий Сину, Дай свої благословення.
І піклуйся ним довіку, Всіх веди в небесні брами.
Хай славиться, душ Владико, Ім’я Твоє всіх устами!
Лине пісня величальна, Прославляє Божі справи.
Коли прийде мить остання, Для нас, грішних, будь ласкавий.
Милосердний будь для люду, Захистом, крилом опіки.
Тобі уповати буду, Не посоромлюсь повіки!

(Подячний гімн св. Амвросія Медіоланського, поетичний переклад українською)