10 жовтня Озерянський храм відвідали клірик Троїцького чоловічого монастиря в Джорданвіллі (штат Нью-Йорк) протодиякон Віктор Лохматов та монахиня Феодосія (Тихонович). Гості нашого храму незвичайні, і не лише тому, що вони звершують своє служіння Святій Церкві Христовій на різних географічних відстанях. Отець Віктор служить в дияконському чині в Руській Зарубіжній Церкві у Сполучених Штатах Америки, а матушка Феодосія несе послух старшої над черницями в Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі. Місто Харків гості відвідали за архіпастирським запрошенням Високопреосвященнішого Онуфрія, митрополита Харківського і Богодухівського, ректора Харківської духовної семінарії. Вже другий рік поспіль на теренах Харківської єпархії проводиться Міжнародна науково-практична конференція, присвячена питанням богослов’я та церковної історії. Високопреосвященніший Владика Онуфрій гостинно запропонував отцю Віктору й матушці Феодосії також відвідати храми міста Харкова.

В день відвідування Озерянського храму стояла чудова осіння погода. Щиро й тепло гостей зустрічав настоятель храму архімандрит Никодим (Силко). З ласки Божої був відчутний той особливий настрій, який нагадував слова Старого Заповіту: “було тоді світло, і радість, і веселість, і честь!” (Эсф. 8:16-17). Треба зазначити, що “церква на Холодній Горі”, як кажуть харків’яни, займає особливе місце в житті протодиякона Віктора Лохматова. Так склалася доля, що в 1950 році його батьки, Євсевій і Марія, емігрували до Канзасу у Сполучених Штатах. До Нового Світу вони взяли й свого 5-річного сина Вітю, якого виховували в шанобливому ставленні і до своєї мови, і до рідної культури. «Назавжди залишилися в пам’яті, – згадує отець Віктор, – не лише українські страви, які смачно готувала мама, але й назви харківських міських районів (Холодна, Лиса Гора), слобожанських міст та селищ (Золочів, Борки, Руська Лозова), річок (Лопань, Уди), про які розповідав батько та, головне, народні словосполучення, вирази, що свідчать про благочестя і глибоку віру: “Хай Бог милує”, “Нехай Бог допомагає”».

Отець-протодиякон розповідає: «Наприкінці 1960-х років я отримав можливість звершити подорож до Харкова, щоб побачити свою бабусю, Василину Михайлівну, та двоюрідного дідуся, ігумена Тихона (Подгаєвського). Бабуся мешкала в будиночку по вулиці Нижній Гиївській, і одного дня попросила відвезти її до храму на Холодній Горі. Я чудово запам’ятав мальовничу церкву, де мені, вихованцю Свято-Троїцької духовної семінарії в Джорданвіллі, надали високу честь – прочитати шестопсалм’я. Зворушливим було, коли черниці, котрі співали на крилосі, але одягнені не по-чернечому, а як парафіянки [насельниці подвір’я Глинської пустині на Холодній Горі, які несли послух у Озерянському храмі – Прим. авт.], пригостили мене варениками. Дізнавшись, що я вирушаю на Святу Землю, до Віфанії на свято Вознесіння, матушки дали мені записочки “за здравіє” і “за упокій”. Незабаром Господь сподобив передати ці святі імена для молитовного поминання  на Єлеонській горі».

Майже через п’ятдесят років харків’янин Віктор Лохматов знов переступив поріг Озерянської церкви. «Я бачу, багато що змінилося. В 1969 році храм справив на мене велике духовне враження. Зараз відчутно, що стараннями настоятеля та церковної громади духовне життя парафіян підтримується “в благочесті і чистоті”, збагачуючи намолене надбання минулих пастирів і вірян для прийдешніх поколінь. З благоговінням схиляю коліна перед Озерянською іконою Божої Матері – Покровителькою Харківської землі і цього святого місця». Архімандриту Никодиму для майбутнього музею Озерянського храму протодиякон Віктор подарував світлини, зроблені дарувальником в 1969 році. На цих знімках видно старий дерев’яний іконостас, з тими ж самими іконами, що зараз розташовані в рядах іконостасу, спорудженого за часів настоятельства (1977-1995) протоієрея Миколая Бараненка (1932-1995). В зелені дерев потопає огорожа, яка зберігалась з перших років історії храму, з відчиненими воротами на церковний двір, вкритий лише землею, на відміну від сучасного, для зручності парафіян вимощеного бруківкою.

Увагу гостей викликала ікона святителя Іоанна (Максимовича), архієпископа Шанхайського і Сан-Франциського. Вони особисто знали “праведника ХХ століття”, який народився в Харківській губернії, навчався на юридичному факультеті Харківського університету, був одним з найвідоміших ієрархів Руської Зарубіжної Церкви. За часів перебування у Парижі святий Іоанн хрестив шестимісячну дівчинку Олену Тихонович, яка згодом стала черницею Феодосією. З молитвою отець Віктор і матушка Феодосія приклалися до ікони святителя Іоанна з часткою його мантії – святинею, що була передана громаді Озерянського храму влітку цього року із Сан-Франциско, де зберігаються чудотворні мощі угодника Божого.

На молитовну згадку архімандрит Никодим підніс протодиякону Віктору і монахині Феодосії подарункові фотоальбоми, присвячені історії Харківської області, книгу про чудотворну Озерянську ікону Божої Матері з акафістом, видання “Святыня Нововодолажчины” про Архангело-Михайлівський храм селища Рокитне та свою монографію “Шляхами пращурів. Історико-краєзнавчі, духовно-просвітницькі нариси”. Завершальним акордом зустрічі стали слова подяки від отця-настоятеля та спільне побажання гостям на всіх шляхах життя у різних куточках Божого світу знаходити головну дорогу в житті людини – дорогу до Спасителя-Христа.

Клірик Свято-Озерянського храму, протодиякон Максим Талалай