Ось уже чотири роки, відтоді, як було освячено новостворений нижній храм, наша парафіяльна громада перебуває під особливим заступництвом святителя Іоасафа (Горленка). Він був видатним церковним діячем своєї епохи, що близький нам не лише по духу, а й своїм походженням, яке глибоким корінням йде в українську землю. Яким Андрійович належав до шляхетного козацького роду Горленків. Лазар Федорович й Дмитро Лазарович Горленки – прадід та дід Святителя – обіймали посади полковників в Прилуках у другій половині XV – початку XVI віків, за часи Гетьманщини. Його батько Андрій служив бунчуковим товаришем, мати Марія була дочкою гетьмана України у 1727-34 роках Данила Апостола, а бабуся Марія Захарівна – племінницею гетьмана Івана Самойловича.
Гідний спадкоємець славетного роду і справжній духовний воїн, Святитель Іоасаф усе своє життя невпинно веде переможну боротьбу із страстями, що плюндрують образ Божий у людині, із потворством невігластва, із тьм’яним мороком ліності та глупства. Дбале управління монастирем, Лаврою, а потім й величезною єпархією, клопоти по будівництву і відновленню Божих храмів, піклування про належну освіту та моральний рівень священства, таємна допомога нужденним та стражденним, проповідь, що кожному вірянину прямо у серце несе слово Христове – вся діяльність Святителя Іоасафа і кожний його вчинок сповнені любові до Бога та до свого ближнього, ревністю до чистоти Віри Православної. Дійсно, добрим та радісним для всієї Святої Церкви пророцтвом було те дароване батьку Якима видіння, в якому майбутній Святитель стояв у ніг Божої Матері, Ангел покривав дитя архиєрейською мантією й чулися ласкаві слова Пречистої: «Твоя молитва Мені подобається».
Напередодні престольного свята у нижньому храмі було звершено Всенічне бдіння. Зранку в головному приміщенні Свято-Озерянського храму перед іконою Святителя звершили водосвятний молебень із акафістом святому, а Божественну Літургію служили знов у нижньому храмі. Богослужіння очолив настоятель архимандрит Никодим (Силко), йому співслужили клірики храму, міське духовенство й гості у священному сані із Харківської та Ізюмської єпархій. Наприкінці Богослужіння священство, парафіяни і прочани під спів та святкові дзвони звершили Хресну ходу.
Насамкінець настоятель архимандрит Никодим очолив чин славлення перед образом Святителя Іоасафа, після чого привітав священнослужителів й вірян із престольним святом та звернувся до них з пастирським напуттям: «В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа! Святитель Іоасаф Білгородський народився у Прилуках, навчався та згодом викладав у Києво-Могилянській Академії, був ігуменом Лубенсько-Мгарського Преображенського монастиря на Полтавщині. Перші 19 років свого пастирського служіння він провів на нашій українській землі. А в останні шість років свого земного життя він очолював Білгородську єпархію, до якої на той час входила більша частина Слобожанщини, включно із Харковом та Ізюмом. Святитель Іоасаф дуже багато зробив для духовного відродження нашого краю – будував і відновлював храми, виховував священство, допомагав простим знедоленим людям, підносив безперестанну молитву за наших предків. Одне з найвідоміших для нас його діянь – знайдення Піщанської ікони Божої Матері, за молитвами перед якою Богородиця здійснила і продовжує здійсняти безліч чудес. До цього дня цей чудотворний образ знаходиться у багатостраждальному місті Ізюмі.
Тому, щоб вшанувати цього значущого для нас святого, ми вирішили освятити нижній храм на честь Іоасафа Білгородського Чудотворця, покровителя Слобожанщини. Це перший Святитель нашого краю, який був прославлений у лику святих, він – заступник перед Богом за всю нашу Слобожанську Україну. І сьогодні ми разом з ним попросили у Господа милості для всіх нас у цей складний час, коли триває війна і нас спіткають негаразди й випробування. Молитвами Святителя Іоасафа, нехай Господь збереже наші душі від розпачу і нехай допоможе нам зростити в собі ті чесноти, прикладом яких є він сам.
Одна з таких чеснот, якої ми можемо повчитися – звичай Святителя робити добрі справи та допомагати таємно, не напоказ. Наприклад, допомогу для бідних він передавав анонімно через свого келійника, а коли той не міг, то розносив сам, але переодягнений, так, щоб його ніхто не впізнав. Так він виконував заповідь Господа: “А як ти чиниш ми́лостиню, – хай не знатиме ліва рука твоя, що́ робить прави́ця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно” (). Сьогодні ж, впадаючи в чоловікоугідництво, всі поспішають відзвітувати, скільки віддано та пожертвувано. Багато подібних настанов ми можемо почерпнути з життя Святителя Іоасафа. Головне ж для нас – розуміти, що насамперед наше духовне зростання залежить від нашого власного прагнення. Наскільки ми прагнемо Бога – настільки Він нам і допомагає.
Хочу подякувати всім нашим сьогоднішнім гостям. Усьому духовенству, особливо отцю архимандриту Матвію (Пімашину), наміснику чоловічого монастиря на честь Піщанської ікони Божої Матері Ізюмської єпархії. Братія монастиря пережила бойові дії, окупацію, дивом збереглися дерев’яні будівлі монастиря. Сьогодні отець настоятель та братія розділили з нами радість престольного свята. Дякую всім гостям у священному сані, які сьогодні відвідали нас, щоб піднести соборну молитву. Також дякую і всім парафіянам та гостям храму. Втішно бачити, що з кожним роком все більше віруючих збирається для вшанування Святителя Іоасафа Білгородського, молитвами якого хай дарує Господь усім вам здоров’я душевне і тілесне, і нехай допоможе у всіх ваших добрих справах, які ви робите в цьому земному житті, амінь!»
Многоразли́чныя по́двиги жития́ твоего́ кто испове́сть?
Многообра́зныя ми́лости Бо́жия тобо́ю явле́нныя кто исчислит?
Дерзнове́ние же твое́ у Пречи́стыя Богоро́дицы и Всеще́драго Бо́га до́бре ве́дуще,
во умиле́нии серде́чнем зове́м ти:
не лиши́ и нас твоея́ по́мощи и заступле́ния,
святи́телю Христо́в и чудотво́рче Иоаса́фе.
Запрошуємо до вдумливого читання та розмірковування над новими есеями викладачки недільної школи для дорослих Свято-Озерянського храму Галини Василівни Теличко: «Чого насправді ми бажаємо?» та «Я – існую?».
